12-04-2024 | категорія: Новини
ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє 12.04.24
.jpg)
Яким чином оподатковуються ПДВ медичні послуги?
Згідно з підпунктом 197.1.5 пункту 197.1 статті 197 ПКУ звільняються від оподаткування ПДВ операції з постачання послуг з медичного обслуговування населення (медична послуга) закладами охорони здоров’я, що мають ліцензію на постачання таких послуг, а також постачання послуг для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю реабілітаційними закладами, що мають ліцензію на постачання таких послуг відповідно до законодавства, крім таких послуг:
а) надання косметологічної допомоги, крім тієї, що надається за медичними показаннями;
б) масаж для зміцнення здоров’я дорослого населення, корекції осанки тощо;
в) проведення профілактичних медичних оглядів із підготовкою висновку про стан здоров’я на прохання громадян;
г) проведення гігієнічної експертизи проектних матеріалів та попередніх проектних пропозицій, у тому числі щодо розміщення об’єкта, а також нормативної документації на нові технології виробництва продукції та нові види продукції за заявкою замовника, гігієнічна оцінка зразків нових видів продукції;
ґ) надання консультаційної допомоги з питань проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи;
д) обстеження за заявкою замовника об’єктів, що будуються, реконструюються або функціонують, з метою їх відповідності санітарному законодавству;
е) проведення за заявкою замовника токсиколого-гігієнічних, медико-біологічних, санітарно-гігієнічних, фізіологічних та інших обстежень з метою визначення безпеки продукції для здоров’я людини;
є) видача суб’єктам господарювання дозволів на виробництво, використання, транспортування, зберігання, реалізацію, захоронення, знищення, утилізацію продукції і речовин вітчизняного та імпортного виробництва, що потенційно небезпечні для здоров’я людини;
ж) надання юридичним і фізичним особам консультаційної допомоги з питань застосування законодавства про охорону здоров’я, в тому числі щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;
з) проведення медичного огляду осіб для видачі:
дозволу на право отримання та носіння зброї громадянам, крім військовослужбовців і посадових осіб, носіння зброї якими передбачено законодавством;
відповідних документів на виїзд громадян за кордон за викликом родичів, що проживають у зарубіжних країнах, оздоровлення в зарубіжних лікувальних або санаторних закладах за власним бажанням, а також у службові відрядження (крім державних службовців, робота яких пов’язана з такими виїздами і які мають відповідні медичні документи);
посвідчення водія транспортного засобу;
и) медичне обслуговування з’їздів, конференцій, симпозіумів, фестивалів, нарад, змагань тощо;
і) медичне обслуговування громадян за їх бажанням у медичних закладах із поліпшеним сервісним обслуговуванням;
ї) організація медичного контролю осіб, які займаються фізичною культурою і спортом в оздоровчих закладах;
й) проведення профілактичних щеплень громадянам, які від’їжджають за кордон за викликом, для оздоровлення в зарубіжних лікувальних або санаторних закладах за власним бажанням, а також у туристичні подорожі (крім тих, що від’їжджають на лікування та в службові відрядження);
к) складення за заявками замовників санітарних паспортів радіотехнічних об’єктів та проведення досліджень для їх підтвердження;
л) проведення за заявками замовників державної санітарно-гігієнічної експертизи з акредитації та атестації підприємств, установ, організацій на право проведення токсиколого-гігієнічних, медико-біологічних, санітарно-гігієнічних та інших досліджень;
м) визначення за заявками замовника шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища, технологічного та трудового процесів, проведення досліджень для розробки засобів і заходів щодо усунення або зменшення їх небезпечної дії;
н) навчання за заявками замовників на робочих місцях фахівців підприємств, установ, організацій в установах санітарно-епідеміологічної служби, державних науково-дослідних інститутах гігієнічного та епідеміологічного профілю, а також фахівців підприємств, установ, організацій, проведення санітарно-гігієнічних та бактеріологічних досліджень;
о) надання за заявками замовників послуг з організації роботи відомчих санітарних лабораторій, оснащення їх медичною технікою (обладнанням, апаратурою, приладами); навчання на місці фахівців таких лабораторій методики проведення санітарно-гігієнічних досліджень;
Перелік закладів охорони здоров’я затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 28.10.2002 № 385.
Як оподатковується дохід, отриманий від ломбарду внаслідок реалізації заставленого майна платника за невиконання умов договору?
Протягом строку дії договору основна сума кредиту, отриманого платником податку від ломбарду, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника.
Разом з тим, у разі неповернення грошових коштів у вигляді фінансового кредиту у термін, встановлений договором, сума такого кредиту включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку та оподатковується на загальних підставах.
При цьому, доходом платника податку є також сума різниці, яка розрахована та повернута платнику відповідно до статті 25 Закону № 2654. У такому разі податковий агент – ломбард зобов’язаний із таких сум утримати та перерахувати до відповідних бюджетів податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків та військовий збір за ставкою 1,5 відсотка.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України від 14 грудня 2021 року № 1953-ІХ «Про фінансові послуги та фінансові компанії» ломбард – це фінансова установа, яка на підставі ліцензії на діяльність ломбарду має право надавати фізичним особам фінансові послуги з надання коштів та банківських металів у кредит у вигляді ломбардних кредитів.
Ломбардна операція – це операція, що здійснюється фізичною чи юридичною особою, з отримання коштів від юридичної особи, що є фінансовою установою, згідно із законодавством України, під заставу товарів або валютних цінностей. Ломбардні операції є різновидом кредиту під заставу (підпункт 14.1.100 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).
Поняття «застава» визначено у статті 572 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу», яке включає в себе те, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Застава виникає на підставі, зокрема, договору (частина 1 статті 574 ЦКУ).
Статтею 575 ЦКУ визначено окремі види застав, зокрема, заклад майна, що передбачає перехід предмета застави у володіння заставодержателя.
Відповідно до статті 20 Закону № 2654 та статті 589 ЦКУ у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
При цьому, якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір, забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю (стаття 25 Закону № 2654).
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ.
Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПКУ об’єктом оподаткування фізичної особи – резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Перелік доходів, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку визначено статтею 165 ПКУ, зокрема: основна сума кредиту, що отримується платником податку (протягом строку дії договору), у тому числі фінансового кредиту, забезпеченого заставою, на визначений строк та під проценти (підпункт 165.1.29 пункту 165.1 статті 165 ПКУ); доходи, отримані внаслідок реалізації заставленого майна, майна платника податку при зверненні стягнення фінансовою установою на таке майно у зв’язку з невиконанням платником податку своїх зобов’язань за договором кредиту (позики), за умови що таке майно було придбано за рахунок такого кредиту (позики) (абзац другий підпункту 165.1.16 пункту 165.1 статті 165 ПКУ).
Тобто зазначена норма містить обов’язкову умову, при виконанні якої дохід від відчуження заставного майна не є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб.
Також відповідно до підпункту 1.7 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ звільняються від оподаткування збором доходи, які згідно з розділом IV ПКУ та підрозділу 1 розділу ІV не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у пунктах 3 і 4 підпункту 170.13 прим. 1 статті 170 ПКУ та пункту 14 підрозділу 1 розділу ІV ПКУ.
Водночас, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у статті 165 ПКУ (підпункт 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПКУ).
Також доходи, визначені статтею 163 ПКУ, є об’єктом оподаткування військовим збором (підпункт 1.2 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ).
При цьому особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент – для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні (підпункт «а» пункту 171.2 статті 171 ПКУ).
Податковий агент, поняття якого наведено у підпункті 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку 18 відсотків, визначену в статті 167 ПКУ та військовий збір за ставкою 1,5 відсотки, визначеною підпунктом 1.3 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПКУ та підпункт 1.4 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ).
Декларування 2024: За якою адресою громадянин повинен подати декларацію про доходи, якщо він знятий з реєстрації за однією адресою та не зареєстрований за іншою?
Якщо фізична особа знята з реєстрації за однією адресою та не зареєстрована за іншою, то вона повинна подати річну Декларацію до контролюючого органу за попередньою податковою адресою.
Згідно з статтею 67 Конституції України кожен громадянин зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан і доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.
Відповідно до пункту 49.1 статті 49 ПКУ податкова декларація подається за звітний період в установлені ПКУ строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Пунктом 45.1 статті 45 ПКУ передбачено, що платник податків – фізична особа зобов’язаний визначити свою податкову адресу.
Податковою адресою платника податків – фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків в контролюючому органі.
Платник податків – фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
Відповідно до пункту 1 статті 5 Закону України від 05 листопада 2021 року № 1871-IX «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» із змінами, внесеними Законом України від 11 квітня 2023 року № 3054-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань оформлення документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, а також внесення відомостей про зареєстроване або задеклароване місце проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України та на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії» громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов’язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.
Батьки або інші законні представники зобов’язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження (пункт 2 статті 5 Закону № 1871).
Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників (пункт 3 статті 5 Закону № 1871).
Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна (пункт 4 статті 5 Закону № 1871).
Іноземець, особа без громадянства зобов’язані задекларувати або зареєструвати своє місце проживання та місце проживання дітей віком до 14 років (у тому числі новонароджених дітей), батьками або іншими законними представниками яких вони є, протягом 30 календарних днів з дня отримання посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, або після зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (пункт 5 статті 5 Закону № 1871).
Реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності (пункт 6 статті 5 Закону № 1871).
У разі якщо особа, місце проживання (перебування) якої було задекларовано або зареєстровано, задекларувала або зареєструвала своє нове місце проживання (перебування), внесення змін до реєстру територіальної громади за попереднім місцем проживання (перебування) здійснюється без подання заяви такою особою на підставі повідомлення органу реєстрації, в якому особа задекларувала або зареєструвала своє нове місце проживання (перебування) (пункт 9 статті 5 Закону № 1871).
Які терміни передбачені для зберігання поданої податкової звітності до органів ДПС в облікових справах платників?
Термін зберігання контролюючими органами поданої податкової звітності в облікових справах платника, діяльність якого не припинена, становить 5 років, крім звітів суб’єкта малого підприємництва фізичної особи-підприємця – платника єдиного податку, строки зберігання яких визначені статтею 273 розділу 1 Переліку типових документів .
Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов’язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Пунктом 49.1 статті 49 ПКУ визначено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені ПКУ строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Згідно з пунктом 1.6 розділу І Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.04.2014 № 462), стосовно кожного платника податків, взятого на облік у контролюючому органі згідно з Порядком № 1588, формується облікова справа.
Пунктом 1.6 розділу І Порядку № 1588 визначено, що зберігання окремих документів та облікових справ здійснюється відповідно до Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.04.2012 за № 571/20884.
Пунктом 1.8 Переліку встановлено, що строки зберігання типових документів на електронних носіях відповідають строкам зберігання аналогічних документів на паперових носіях.
Відповідно до Переліку строк зберігання 5 років мають, зокрема, наступна податкова звітність, а саме:
- звіти суб’єкта малого підприємництва фізичної особи- підприємця – платника єдиного податку, за умови завершення перевірки державними податковими органами з питань дотримання податкового законодавства, річні (крім квартальних, строк зберігання яких 3 роки) (стаття 273 розділу 1 Переліку);
- документи (довідки, звіти, розрахунки) про суми виплачених доходів і утриманих з них податків і зборів (обов’язкових платежів) на користь фізичних осіб юридичними особами та фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності (стаття 279 розділу 1 Переліку);
- декларації, що відображають звітність усіх платників податків, та документи (розрахунки, звіти, відомості, заяви, заявки, довідки, картки, листи, перерахунки, платіжні документи, виклики) до них (стаття 283 розділу 1 Переліку);
- декларації про доходи, розрахунки сум страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (стаття 284 розділу 1 Переліку).
Як у додатку 4ДФ до Розрахунку податковий агент відображає доходи у негрошовій формі?
Податковий агент у графах 3а «Сума нарахованого доходу» та 3 «Сума виплаченого доходу» рядка 06 розділу І додатка 4ДФ до Розрахунку відображає суми наданих платнику податку доходів у негрошовій формі, з урахуванням коефіцієнту, передбаченого пунктом 164.5 статті 164 ПКУ.
Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 затверджені форма Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску та Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску.
Згідно з пунктом 4 розділу IV до Порядку у розділу І «Персоніфіковані дані про суми нарахованого (виплаченого) на користь фізичних осіб доходу та нарахованих (перерахованих) до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору» додатка 4 «Відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору» до Розрахунку, зокрема, передбачений рядок 06, де:
у графі 3а «Сума нарахованого доходу» відображається (за звітний період місяць) дохід, який нарахований фізичній особі відповідно до ознаки доходу, наведеній у розділі 1 «Довідник ознак доходів фізичних осіб» (додаток 2 до Порядку).
У разі нарахування доходу його відображення у графі 3а є обов’язковим незалежно від того, виплачені такі доходи чи ні.
Нарахований дохід відображається повністю, без вирахування податку на доходи фізичних осіб, страхових внесків до Накопичувального фонду, у випадках, передбачених законом, - обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, суми податкової соціальної пільги за її наявності та військового збору (у періоді його справляння);
у графі 3 «Сума виплаченого доходу» відображається сума фактично виплаченого доходу платнику податку податковим агентом.
Заробітна плата, що виплачується у встановлені терміни в наступному місяці, має бути відображена в розділі І додатка 4ДФ до Розрахунку за той період, у який входить попередній місяць, за який заробітну плату було нараховано. Наприклад, у розділі І додатка 4ДФ до Розрахунку за січень відображається заробітна плата, яка нарахована у січні та виплачена в лютому, за лютий (нарахована у лютому та виплачена в березні), за березень (нарахована в березні та виплачена у квітні).
Згідно з пунктом 164.5 статті 164 ПКУ під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з ПКУ, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою:
К = 100 : (100 - Сп), де
К – коефіцієнт;
Сп – ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.
До наведеної формули застосовується ставка податку 18 відсотків (для ставки податку 18 відсотків – коефіцієнт 1,21951).