15-08-2023 | категорія: Новини
ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє 15.08.23
.jpg)
Чи виникає об’єкт оподаткування ПДВ при передачі головним підприємством основних фондів відокремленому підрозділу?
Враховуючи те, що в рамках юридичної особи право власності не змінюється, то операція з передачі для виробничого використання основних фондів в межах балансу платника податку (головного підприємства), а саме: від однієї філії до іншої, чи від головної організації до однієї з філій, чи навпаки від однієї із філій до головної організації, не підлягає оподаткуванню ПДВ за умови, що головна організація є зареєстрованим платником податку на додану вартість і здійснює облік своєї господарської діяльності і господарської діяльності філії як одного платника ПДВ.
Відповідно до пункту 3 статті 95 Цивільного кодексу України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Оскільки відокремлений підрозділ (філія) не є юридичною особою, а також відповідно до підпункту 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 ПКУ не є суб’єктом господарювання, то у контролюючих органів відповідно до статті 180 ПКУ відсутні підстави для реєстрації філії в якості платника ПДВ.
Згідно з підпунктами «а» та «б» пункту 185.1 статті 185 об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПКУ.
Підпунктом 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 ПКУ передбачено, що постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.
Постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).
Чи може суб'єкт господарювання при проведенні розрахунку з фізособою через РРО на суму, яка перевищує 50000 грн., відобразити її в одному розрахунковому документі одночасно в готівковій та в безготівковій формі?
Якщо вартість реалізованих товарів фізичній особі (покупцю) перевищує 50000 грн., то такий розрахунок можливо провести в одному розрахунковому документі комбіновано готівковими коштами та із застосуванням електронного платіжного засобу одночасно, за умови, що сума готівкових коштів не перевищуватиме розміру 50000 грн. уключно.
Правовідносини у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних РРО регулюються Законом від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Податковим кодексом України.
Законом № 265 визначено правові засади застосування РРО та ПРРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Його дія поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Встановлення норм щодо незастосування РРО в інших законах, крім ПКУ, не допускається.
Статтею 3 Закону № 265 передбачено, що суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов’язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу ПРРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом № 265, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності, фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, фізичними особами.
Відповідно до підпункту 5 пункту 3 розділу I Положення № 148 готівкові розрахунки/розрахунки готівкою – це платежі готівкою суб’єктів господарювання і фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.
Пунктом 6 розділу ІІ Положення № 148 визначено, що суб’єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки готівкою протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами з фізичними особами – у розмірі до 50000 (п’ятдесяти тисяч) грн. уключно.
Платежі понад установлені граничні суми проводяться через надавачів платіжних послуг шляхом переказу коштів із рахунку на рахунок або внесення коштів до кас надавачів платіжних послуг для подальшого їх переказу на рахунки. Кількість суб’єктів господарювання та фізичних осіб, з якими здійснюються готівкові розрахунки, протягом дня не обмежується.
Разом з тим, пунктом 7 розділу ІІ Положення № 148 передбачено, що фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою із суб’єктами господарювання протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами – у розмірі до 50000 (п’ятдесяти тисяч) грн. уключно.
Платежі на суму, що перевищує 50000 грн., проводяться через надавачів платіжних послуг шляхом переказу коштів із рахунку на рахунок або внесення коштів до кас надавачів платіжних послуг для подальшого їх переказу на рахунки.
Згідно з пунктом 56 частини першої статті 1 Закону України від 30.06.2021 № 1591-IX «Про платіжні послуги» платіжна картка – електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки.
Платіжний пристрій – технічний пристрій (банківський автомат, платіжний термінал, програмно-технічний комплекс самообслуговування, програмно-апаратне середовище мобільного телефону, інший пристрій), що дає змогу користувачу ініціювати платіжну операцію, а також виконати інші операції згідно з функціональними можливостями цього пристрою (пункт 65 частини першої статті 1 Закону № 1591-IX).
Відповідно до підпункту 1 пункту 6 розділу I Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 163, безготівкові розрахунки – перерахування коштів із рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, унесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів.
Які терміни передбачені для зберігання документів, пов’язаних зі сплатою податків, у випадку проведення процедури припинення юридичної особи?
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Якщо документи, визначені у пункті 44.1 статті 44 ПКУ, пов’язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення – рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 статті 44 ПКУ (пункт 44.4 статті 44 ПКУ).
Пунктом 44.3 статті 44 ПКУ передбачено, що платники податків зобов’язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 статті 44 ПКУ, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів (2555 днів – для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статтей 39 та 39 прим. 2 ПКУ) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання – з передбаченого ПКУ граничного терміну подання такої звітності та документів, пов’язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, – не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів - не менш як 1095 днів з дня завершення терміну їх дії).
У разі ліквідації платника податків документи, визначені пунктом 44.1 статті 44 ПКУ, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів (2555 днів – для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статтей 39 та 39 прим. 2 ПКУ), що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву.
Передбачені пунктом 44.3 статті 44 ПКУ терміни зберігання документів продовжуються на період зупинення відліку строку давності у випадках, передбачених пунктом 102.3 статті 102 ПКУ.
Відносини, пов’язані із формуванням, обліком, зберіганням і використанням Національного архівного фонду, та інші основні питання архівної справи регламентовано Законом України від 24 грудня 1993 року № 3814-XII «Про Національний архівний фонд та архівні установи».
ЗАКОН № 3219: Забезпечення безпечних умов для проведення фактичної перевірки
У зв’язку із змінами, запровадженими Законом України від 30 червня 2023 року № 3219 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану», Щодо
З 1 серпня 2023 року до припинення або скасування воєнного стану на території України, мають враховуватись вимоги підпункту 69.2 підпункту 1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» стосовно наявності безпечних умов для проведення фактичних перевірок, зокрема безпечного:
доступу до територій, приміщень та іншого майна, що використовується для провадження господарської діяльності та/або є об'єктами оподаткування, або використовуються для отримання доходів (прибутку), або пов'язані з іншими об'єктами оподаткування таких платників податків;
доступу до документів, довідок про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншої інформації, пов'язаної з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також до фінансової і статистичної звітності у порядку та на підставах, визначених законом;
проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.
Фактичні перевірки, які були розпочаті, але не можуть бути завершені у зв'язку з виникненням зазначених обставин, або у зв'язку з поданням платником податків повідомлень та з урахуванням вимог, передбачених підпунктом 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення", та або вмотивованою заявою платника податків зупиняються до завершення дії таких обставин та/або усунення перешкод щодо проведення перевірки за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу.
Яким чином малолітній особі отримати документ, що засвідчує реєстрацію у ДРФО – платників податків у разі його втрати?
Відповідно до пункту 70.9 статті 70 Податкового кодексу України та пункту 7 розділу VII Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 № 822, за зверненням фізичної особи, її законного представника контролюючий орган видає документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків (картка платника податків (додаток 3 до Положення № 822)) відповідно до порядку, визначеного Положенням № 822 (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті). У такому документі зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків.
У разі необхідності повторного отримання документа, що засвідчує реєстрацію у ДРФО, з причини втрати або зіпсування такого документа фізична особа – платник податків подає до контролюючого органу заяву про внесення змін до Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків за формою № 5ДР ( (додаток 12 до Положення № 822).
Заява за ф. № 5ДР стосовно малолітньої особи подається одним з батьків (усиновителем, опікуном, піклувальником) за наявності документа, що посвідчує його особу, та свідоцтва про народження дитини. Якщо зазначені документи видані не українською мовою, необхідно подати засвідчені в установленому законодавством порядку переклади цих документів українською мовою (після пред’явлення повертаються) та їх копії (пункт 7 розділу IХ Положення № 822).
Згідно з пунктом 4 розділу IІІ Положення № 822 для підтвердження інформації про задеклароване (зареєстроване) місце проживання (перебування) особа подає один з таких документів:
витяг з реєстру територіальної громади;
паспорт, виготовлений у формі книжечки;
тимчасове посвідчення громадянина України.
За потреби підтвердження відомостей про зареєстроване місце проживання, що внесені до паспорта у формі книжечки, перевірка таких відомостей здійснюється у порядку, визначеному абзацом другим пункту 3 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 05 листопада 2021 року № 1871-IX «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Для підтвердження факту внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа подає довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» із змінами та доповненнями (п. 5 розд. IІІ Положення № 822).
Фізичні особи подають Заяву за ф. № 5ДР до контролюючого органу за своєю податковою адресою (місцем проживання), а у разі зміни місця проживання – до контролюючого органу за новим місцем проживання або до будь-якого контролюючого органу.
Документи також може бути подано через центри надання адміністративних послуг (п. 6 розділу IІІ Положення № 822).
Згідно з пунктом 8 розділу VII Положення № 822 документ, що засвідчує реєстрацію у ДРФО (картка платника податків (додаток 3 до Положення № 822)), надається протягом трьох робочих днів з дня звернення фізичної особи, її представника до контролюючого органу.
Громадяни України можуть звернутися за отриманням документа, що засвідчує реєстрацію у ДРФО, до контролюючого органу за своєю податковою адресою (місцем проживання) або до будь-якого контролюючого органу.
Пунктом 12 розділу VII Положення № 822 визначено, що документ, що засвідчує реєстрацію у ДРФО малолітньої особи, видається одному з батьків (усиновителю, опікуну, піклувальнику) за наявності свідоцтва про народження дитини та документа, що посвідчує особу одного з батьків (усиновителя, опікуна, піклувальника). Якщо свідоцтво про народження дитини видане не українською мовою, необхідно подати засвідчений в установленому законодавством порядку переклад такого свідоцтва українською мовою (після пред’явлення повертається) та його копію.
Таким чином, у разі втрати або зіпсування документа, що засвідчує реєстрацію у ДРФО малолітньої особи (до 14 років), необхідно подати до контролюючого органу одному з батьків (усиновителю, опікуну, піклувальнику) Заяву за ф. № 5ДР за наявності документа, що посвідчує його особу, інформації про задеклароване (зареєстроване) місце проживання (перебування) та свідоцтва про народження дитини.
Документ, що засвідчує реєстрацію у ДРФО малолітньої особи, видається одному з батьків (усиновителю, опікуну, піклувальнику) у разі пред’явлення контролюючому органу:
свідоцтва про народження дитини;
документа, що посвідчує особу одного з батьків (усиновителя, опікуна, піклувальника).