17-11-2022 | категорія: Новини

ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє 17.11.22

Воєнний стан: Чи сплачується загальне мінімальне податкове зобов’язання за земельні ділянки,  розташовані на територіях, на яких велися бойові дії або на тимчасово окупованих територіях?

Відповідно до п.п. 14.1.114 прим. 2 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України мінімальне податкове зобов’язання – це мінімальна величина податкового зобов’язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до ПКУ.

Сума мінімальних податкових зобов’язань, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі-підприємцю, є загальним мінімальним податковим зобов’язанням.

Пунктом 141.9 ст. 141 ПКУ встановлені особливості визначення загального мінімального податкового зобов’язання платників податку на прибуток – власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь (далі – Платники податку на прибуток).

Платники податку на прибуток зобов’язані згідно з абзацом першим п.п. 141.9.1 п. 141.9 ст. 141 ПКУ у складі податкової декларації за податковий (звітний) рік подавати додаток з розрахунком загального мінімального податкового зобов’язання.

Слід зазначити, що першим роком, за який визначається мінімальне податкове зобов’язання, є 2022 рік (п. 64 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ).

Водночас, п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ встановлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ.

Так, п.п. 69.15 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ визначено, що тимчасово, за 2022 та 2023 податкові (звітні) роки, не нараховується та не сплачується загальне мінімальне податкове зобов’язання за земельні ділянки, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та/або за земельні ділянки, визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.

 

Чи передбачена відповідальність за подання фінансової звітності не за встановленою формою?

Фінансова звітність або звіт про фінансовий стан (баланс) та звіт про прибутки та збитки та інший сукупний дохід (звіт про фінансові результати), що подаються відповідно до абзаців першого та другого п. 46.2 ст. 46 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), є додатком до податкової декларації з податку на прибуток підприємств (звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку) та її невід’ємною частиною.

Обов’язкові реквізити, які повинна містити податкова декларація, передбачені п.п. 48.3 та 48.4 ст. 48 ПКУ. Зокрема, податкова декларація повинна включати інформацію про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід’ємною частиною.

Податкова звітність, складена з порушенням норм ст. 48 ПКУ, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених п. 46.4 ст. 46 ПКУ (п. 48.7 ст. 48 ПКУ).

Частиною 6 ст. 14 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підприємства можуть подавати уточнену фінансову звітність та уточнену консолідовану фінансову звітність на заміну раніше поданої фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності за результатами аудиторської перевірки, з метою виправлення самостійно виявлених помилок або з інших причин. Подання та оприлюднення уточненої фінансової звітності та уточненої консолідованої фінансової звітності здійснюються у такому самому порядку, як і фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності, що уточнюються.

Якщо внаслідок виявлених у фінансовій звітності помилок підлягають уточненню показники податкової декларації, таке уточнення здійснюється відповідно до положень ст. 50 ПКУ, із поданням до уточнюючої податкової декларації уточненої фінансової звітності за відповідний звітний період.

Таким чином, подання додатків до податкової декларації і в тому числі фінансової звітності не за встановленою формою може призвести до невизнання такої декларації податковою звітністю відповідно до п. 48.7 ст. 48 ПКУ.

За неподання або несвоєчасне подання податкової звітності або невиконання вимог щодо внесення змін до податкової звітності ст. 120 ПКУ встановлено відповідальність до платника податків.

 

ФОП на загальній системі оподаткування не отримував дохід від підприємницької діяльності. Чи потрібно подавати додаток Ф2 до декларації про доходи?

Відповідно до п. 177.5 ст. 177 Податкового кодексу України фізичні особи-підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію про майновий стан і доходи (далі – податкова декларація) за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені ПКУ для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб.

Фізичні особи-підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПКУ, тобто до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розд. IV ПКУ.

Разом з тим, абзацом першим п. 49.2 ст. 49 ПКУ встановлено, що платник податків зобов’язаний за кожний встановлений ПКУ звітний період, в якому виникають об’єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог ПКУ подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Абзац перший застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Відповідно до п. 177.11 ст. 177 ПКУ фізичні особи-підприємці у податковій декларації поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначати інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи, а також відомості про суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахованого на доходи від підприємницької діяльності в розмірах, визначених відповідно до закону.

Отже, якщо протягом звітного періоду фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування діяльність не вела та дохід від підприємницької діяльності не отримувала, проте має інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи, то вона подає податкову декларацію та додаток Ф2 до неї, у якому всі графи прокреслює.

У разі, якщо протягом звітного періоду фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування діяльність не вела, дохід від підприємницької діяльності не отримувала і не має інших доходів з джерел їх походження з України та іноземних доходів, то у неї не виникає обов’язку щодо подання податкової декларації та додатку Ф2 до неї.

 

Чи необхідно ФОП вести касову книгу та встановлювати ліміт каси?

Відповідно до п. 14 розділу ІІ Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 (далі – Положення № 148) установа/підприємство, що здійснює операції з готівкою в національній валюті, ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) установлює, виходячи з потреби прискорення обігу готівки та своєчасного її надходження до кас банків.

Вимоги п. 14 розд. II Положення № 148 поширюються на небанківських надавачів платіжних послуг.

Банкам і фізичним особам – підприємцям ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) не встановлюються.

Пунктом 39 розд. ІV Положення № 148 визначено, що відокремлені підрозділи установ/підприємств, страхові агенти, брокери, розповсюджувачі лотерей, які здійснюють готівкові розрахунки із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та/або розрахункових книжок та веденням книг обліку розрахункових операцій, але не проводять операцій з приймання (видачі) готівки за касовими ордерами, а також фізичні особи – підприємці касової книги не ведуть.

 

Воєнний стан: В якій формі веде облік доходів платник єдиного податку третьої групи з особливостями оподаткування?

Тимчасово, з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану на території України, положення розд. XIV Податкового кодексу України застосовуються з урахуванням особливостей визначених п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ.

Відповідно до абзацу першого п.п. 9.2 п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ платниками єдиного податку третьої групи можуть бути, зокрема, фізичні особи – підприємці.

Платники єдиного податку третьої групи, які використовують особливості оподаткування, встановлені п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, звільняються від обов’язку нарахування та сплати податку на додану вартість за операціями з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, та при ввезенні товарів на митну територію України, а також від подання податкової звітності з податку на додану вартість, а їх реєстрація платником податку на додану вартість є призупиненою (абзац перший п.п. 9.5 п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ).

Пунктом 296.1 ст. 296 ПКУ визначено, зокрема, що платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.

Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Одночасно слід зазначити, що наказом Міністерства фінансів України від 26.11.2020 № 728 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказ Міністерства фінансів України від 19 червня 2015 року № 579» з 01 січня 2021 року втратили чинність форми Книги обліку доходів, Книги обліку доходів і витрат та порядки їх ведення, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 № 579, та скасовано реєстрацію книг у податкових органах.

Проте, зміни, запроваджені з 01.01.2021 щодо форми обліку доходів і витрат у довільній формі (в паперовому вигляді (зошиті, журналі тощо), в електронному вигляді (в електронній таблиці у файлі Excel, Word тощо) чи через електронний кабінет) не скасовують обов’язку дотримуватися, зокрема платниками єдиного податку третьої групи вимог заповнювати податкову декларацію платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця на підставі первинних документів у відповідності до норм п. 44.1 ст. 44 ПКУ, які мають право вивчати та перевіряти контролюючі органи під час проведення перевірок згідно з п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 ПКУ,

Враховуючи вищезазначене, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку третьої групи, яка використовує особливості оподаткування на період дії воєнного стану в Україні повинна на підставі первинних документів вести облік доходів в довільній формі в паперовому вигляді (зошиті, журналі тощо) чи в електронному вигляді (в електронній таблиці у файлі Excel, Word тощо) шляхом помісячного відображення отриманих доходів.

 

Чи має право на податкову знижку громадянин, який скористався умовами молодіжного житлового кредиту?

Згідно з п.п. 166.3.1 п. 166.3 ст. 166 Податкового кодексу України платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, нарахованого у вигляді заробітної плати, зменшеного з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 ПКУ, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати, зокрема, як частина суми процентів, сплачених цим платником за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до ст. 175 ПКУ.

Так, платник податку – резидент має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику в національній або іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року (п. 175.1 ст. 175 ПКУ). Тобто, повернення податку на доходи фізичних осіб може здійснюватися лише в межах сум, які фактично надійшли до бюджету від конкретного платника податку у звітному році.

Таким чином, якщо умовами молодіжного житлового кредиту передбачено повну або часткову компенсацію за рахунок бюджетних коштів відсотків за таким кредитом, то претендувати на податкову знижку одержувач такого молодіжного кредиту може лише в частині особисто сплачених ним процентів, але при дотриманні інших умов, виконання яких є обов’язковим для отримання права на податкову знижку. При повній компенсації процентів за кредитом за рахунок бюджетних коштів платник податку не має законодавчих підстав на податкову знижку за таким кредитним договором.

 

Чи необхідно суб’єкту господарювання для реалізації пального за договором комісії, придбати ліцензію на право оптової торгівлі пальним?

Відповідно до ст. 1 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» оптова торгівля пальним – діяльність із придбання та подальшої реалізації пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик суб’єктам господарювання (у тому числі іноземним суб’єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) роздрібної та/або оптової торгівлі та/або іншим особам.

Місце зберігання пального – місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Місце оптової торгівлі пальним – місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для здійснення оптової торгівлі та/або зберігання пального на праві власності або користування.

Згідно з п.п. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України реалізація, зокрема, пального для цілей розділу VI ПКУ – будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального з переходом права власності на таке пальне чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.

Відповідно до ст. 15 Закону № 481 оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Суб’єкти господарювання (у тому числі іноземні суб’єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним – одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб’єкта господарювання (у тому числі іноземного суб’єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Суб’єкт господарювання (у тому числі іноземний суб’єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Крім того, відповідно до Цивільного кодексу України реалізація товарів може бути здійснена шляхом укладення відповідних договорів, на реалізацію товарів безпосередньо суб’єктом господарювання або із залученням третіх осіб.

Статтею 1011 ЦКУ визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Таким чином, при реалізації пального за договорами комісії комітент та комісіонер мають дотримуватись вимог Закону № 481, згідно яких діяльність з оптової торгівлі та зберігання пального може здійснюватися виключно з місць (в місцях), які зазначені у ліцензії на здійснення такої діяльності та використовуються ліцензіатом на правах власності або користування, і відповідно не передбачає можливість здійснювати діяльність із зберігання пального та/або торгівлю пальним з місць оптової чи роздрібної торгівлі/місць зберігання, які на правах власності або користування використовуються іншими суб’єктами господарювання.

Отже, для здійснення оптової реалізації пального за договорами комісії як комітент, так і комісіонер повинні отримати відповідні ліцензії на право оптової торгівлі пальним.

 

Як перераховується до бюджету військовий збір підприємством, яке має відокремлені підрозділи, де працюють наймані працівники?

Статтею 29 Бюджетного кодексу України визначено перелік доходів, що включаються до складу доходів Державного бюджету України.

До доходів Державного бюджету України включаються доходи бюджету, за винятком тих, що згідно зі ст.ст. 64, 64 прим. 1, 66, 69 прим. 1 та 71 БКУ закріплені за місцевими бюджетами (п. 1 ст. 29 БКУ).

Військовий збір, що сплачується (перераховується) згідно з п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України належить до доходів загального фонду Державного бюджету України (п.п. 1 прим. 2 п. 2 ст. 29 БКУ).

Одночасно, відповідно до п.п. 1.4 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюються в порядку, встановленому розд. IV «Податок на доходи фізичних осіб» ПКУ, з урахуванням особливостей, визначених підрозд. 1 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ, за ставкою, визначеною п.п. 1.3 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ.

Згідно з п.п. 168.4.1 п. 168.4 ст. 168 розд. ІV ПКУ податок, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, зараховується до відповідних бюджетів згідно з БКУ.

Так, п. 2 ст. 64 БКУ визначено, що податок на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) податковим агентом – юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) чи представництвом нерезидента – юридичної особи, зараховується до відповідного бюджету за їх місцезнаходженням (розташуванням) в обсягах податку, нарахованого на доходи, що виплачуються фізичній особі.

Відповідно до абзацу першого п.п. 168.4.3 п. 168.4 ст. 168 розд. ІV ПКУ суми ПДФО, нараховані відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб, за звітний період перераховуються до відповідного бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.

Одночасно, абзацом другим п.п. 168.4.3 п. 168.4 ст. 168 розд. ІV ПКУ встановлено, що ПДФО, нарахований працівникам не уповноваженого відокремленого підрозділу юридична особа, перераховує до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого не уповноваженого відокремленого підрозділу.

Однак, вищезазначена норма регламентує порядок перерахування ПДФО до місцевого бюджету, а оскільки військовий збір зараховується до державного бюджету, зазначена в абзаці другому п.п. 168.4.3 п. 168.4 ст. 168 розд. ІV ПКУ норма не може бути застосована для військового збору.

Таким чином юридичною особою перераховується військовий збір, як за себе так і за неуповноважений відокремлений підрозділ до бюджету за своїм місцезнаходженням (реєстрації).

Суми військового збору, нараховані уповноваженим відокремленим підрозділом, перераховуються до відповідного бюджету за місцезнаходженням (реєстрації) такого відокремленого підрозділу.

 

Як формується та поповнюється діапазон номерів для програмного РРО?

Перша порція зарезервованих номерів діапазону фіскальних номерів, сформованих фіскальним сервером (далі – Діапазон) для програмного реєстратора розрахункових операцій (далі – ПРРО) формується фіскальним сервером автоматично на запит ПРРО для отримання резервних номерів, який є службовим документом, створення якого ініціюється відповідною командою ПРРО, або у відповідь на службовий документ з типом «Відкриття зміни».

Відповідь фіскального сервера на запит ПРРО містить перелік фіскальних номерів з Діапазону. Відповідь фіскального сервера на службовий документ з типом «Відкриття зміни» містить номер офлайн сесії та перелік фіскальних номерів з Діапазону.

Наступні порції зарезервованих фіскальних номерів для ПРРО формуються фіскальним сервером автоматично у відповідь на запит ПРРО, або у відповідь на отриманий пакет даних офлайн документів.

Відповідь фіскального сервера на запит ПРРО містить перелік наступних фіскальних номерів з Діапазону або номер офлайн сесії та перелік наступних фіскальних номерів з Діапазону.

Діапазон, який видається для роботи ПРРО в режимі офлайн, складається з переліку конкретних зарезервованих за ПРРО фіскальних номерів.

Зарезервований за ПРРО фіскальний номер, що присвоюється електронним документам, формується як унікальний набір літер і цифр, або цифр, розділених крапками.

 

 

Особливості обліку фізичних осіб, які через свої релігійні та інші переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків

Відповідно до пункту 63.5 ст.63 ПКУ всі фізичні особи – платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків (далі – Державний реєстр).

Кодексом збережено право фізичних осіб – платників податків відмовитись від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків з релігійних переконань, запроваджено альтернативну форму обліку таких платників податків.

Так, п. 63.6 ст. 63 та п. 70.1 ст. 70 Кодексу облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім’ям, по батькові, серією (за наявності) та номером паспорта. До паспортів зазначених осіб вноситься відмітка, яка свідчить про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та/або номером паспорта.

Порядок обліку фізичних осіб в окремому реєстрі Державного реєстру фізичних осіб – платників податків визначено розділом VIII Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі  фізичних осіб – платників податків,  затвердженому наказом Міністерства  фінансів України від 29.09.2017 № 822, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.10.2017 за № 1306/31174 (із змінами).

Фізична особа, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, зобов’язана особисто подати до відповідного контролюючого органу Повідомлення фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків за формою № 1П (додаток 8) (далі – Повідомлення), яке є водночас заявою для обліку в окремому реєстрі Державного реєстру, та пред’явити паспорт або документ, на підставі якого оформлюється паспорт вперше. У разі зміни прізвища, імені чи по батькові особа, крім паспорта, пред’являє свідоцтво про шлюб (за наявності), свідоцтво про розірвання шлюбу (за наявності), свідоцтво про зміну імені (за наявності).

Після приймання Повідомлення контролюючим органом здійснюється перевірка щодо наявності реєстрації фізичної особи у Державному реєстрі за реєстраційним номером облікової картки платника податків або в окремому реєстрі Державного реєстру – за серією та/або номером паспорта.

За результатами такої перевірки повідомлення-підтвердження щодо можливості внесення відмітки до паспорта громадянина України у формі книжечки надсилається ДПС до відповідного контролюючого органу.

Після отримання підтвердження щодо можливості внесення відмітки за зверненням фізичної особи, яка подала Повідомлення, відповідний контролюючий орган вносить до паспорта у формі книжечки відмітку про право здійснювати будь-які платежі за серією та/або номером паспорта, форму якої  наведено в додатку 9  до цього Положення.

До паспорта у формі картки інформація про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків вноситься відповідно до законодавства, яким регулюється питання ведення Єдиного державного демографічного реєстру (Закон України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус”;  Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302).

Датою взяття на облік в окремому реєстрі Державного реєстру вважається дата внесення відмітки до паспорта (п.8 розділу VIII Положення).

Враховуючи викладене, фізичні особи – платники податків, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера, зроблену до набуття чинності Кодексу, та які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повинні звернутися до контролюючого органу для подання Повідомлення та внесення до паспорта відмітки про право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта відповідно до вимог чинного законодавства.

Така відмітка вноситься:

контролюючими органами – до паспортів громадян України у формі книжечок. Порядок внесення такої відмітки визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики;

органом, що здійснює оформлення паспорта громадянина України у формі картки, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 (із змінами)).

Внесені до паспорта громадянина України у формі книжечки відмітка «Має право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта» або до паспорта громадянина України у формі картки слово «Відмова» свідчить про наявність права осіб здійснювати будь-які платежі за серією та/або номером паспорта та є підставою для взяття на облік в окремому реєстрі Державного реєстру.

 

Як здійснити перереєстрацію ПРРО в разі зміни адреси господарської одиниці?

Відповідно до п. 8 розд. II Порядку реєстрації, ведення реєстру та застосування програмних реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.06.2020 № 317 "Про внесення змін до наказу Міністерства фінансів України від 14 червня 2016 року № 547" (далі – Порядок № 317) перереєстрація програмного реєстратора розрахункових операцій (далі – ПРРО) здійснюється у разі зміни найменування (прізвища, імені, по батькові (за наявності)) або податкового номера суб'єкта господарювання (без державної реєстрації припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця), найменування або адреси господарської одиниці, де використовується ПРРО. Для перереєстрації подається Заява про реєстрацію програмних реєстраторів розрахункових операцій за формою № 1-ПРРО (ідентифікатор форми J/F 1316604) (додаток 1 до Порядку № 317) (далі – Заява) з позначкою "Перереєстрація".

При цьому, заява про внесення змін у дані про ПРРО подається у разі змін даних, що вказуються у Заяві, що не потребують перереєстрації (зміни назви ПРРО тощо) (п. 9 розд. II Порядку № 317).

Пунктом 10 розд. II Порядку № 317 передбачено, що перереєстрація та внесення змін у дані про ПРРО здійснюється у порядку та строки, встановлені для реєстрації.

Заява про проведення перереєстрації або внесення змін у дані про ПРРО подається суб'єктом господарювання за умови направлення останнього фіскального звітного чека та закриття останньої зміни на такому ПРРО згідно з розд. V Порядку № 317.

Згідно з п. 11 розд. II Порядку № 317 у разі зміни місцезнаходження або місця проживання, включення/невключення суб'єкта господарювання до Реєстру великих платників податків, реорганізації контролюючих органів чи з інших причин, унаслідок яких змінюється контролюючий орган, в якому суб'єкт господарювання обліковується як платник податків за основним місцем обліку, протягом двох робочих днів після переведення платника податків на обслуговування до контролюючого органу за новим місцем обліку засобами інформаційно-телекомунікаційної системи ДПС здійснюється перереєстрація ПРРО до контролюючого органу за новим основним місцем обліку суб'єкта господарювання як платника податків.

 

Алгоритм дій платника податку на прибуток у разі прийняття рішення про ліквідацію

Відповідно до п.п. 16.1.10 п. 16.1 ст. 16 ПКУ платник податків зобов’язаний повідомляти контролюючим органам за місцем обліку такого платника про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (крім випадків, коли обов’язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації).

Згідно з частиною сьомою ст. 111 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІV зі змінами та доповненнями для проведення перевірок та визначення наявності або відсутності заборгованості із сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує своєчасне надання податковим органам та Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування документів юридичної особи (її філій, представництв), у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку.

До моменту затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає податковим органам, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період.

Згідно з п. 137.4 ст. 137 ПКУ податковими (звітними) періодами для податку на прибуток підприємств, крім випадків, передбачених п. 137.5 ст. 137 ПКУ, є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік. При цьому податкова декларація розраховується наростаючим підсумком. Податковий (звітний) період починається з першого календарного дня податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем податкового (звітного) періоду, крім особливостей, визначених підпунктами 137.4.1 – 137.4.3 п. 137.4 ст. 137 ПКУ.

Так, зокрема, якщо платник податку ліквідується (у тому числі до закінчення першого податкового (звітного) періоду), останнім податковим (звітним) періодом вважається період, на який припадає дата ліквідації (п.п. 137.4.3 п. 137.4 ст. 137 ПКУ).

Частиною третьою ст. 13 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами та доповненнями визначено, що звітним періодом підприємства, що ліквідується, є період з початку звітного року до дати прийняття рішення про його ліквідацію.

Форма Податкової декларації з податку на прибуток підприємств затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897 зі змінами та доповненнями (далі – Декларація).

Платник податку на прибуток підприємств, який подає останню (ліквідаційну) Декларацію, у полі 10 «Особливі відмітки» заголовної частини Декларації проставляє позначку «платника податку, що подає декларацію за останній податковий (звітний) рік у періоді, на який припадає дата його ліквідації».

 

Правила визначення дати реєстрації платником ПДВ

Відповідно до п. 183.9 ст. 183 ПКУ у разі відсутності підстав для відмови у реєстрації особи як платника податку на додану вартість контролюючий орган зобов’язаний протягом трьох робочих днів після надходження реєстраційної заяви до контролюючого органу внести до реєстру платників ПДВ запис про реєстрацію такої особи як платника ПДВ:

• з бажаного (запланованого) дня реєстрації, зазначеного у реєстраційній заяві, що відповідає даті початку податкового періоду (календарного місяця), з якого такі особи вважатимуться платниками податку та матимуть право на складання податкових накладних, у разі добровільної реєстрації особи як платника податку;
• з першого числа місяця, наступного за днем спливу 10 календарних днів після подання реєстраційної заяви до контролюючого органу або державному реєстратору, у разі добровільної реєстрації особи як платника податку на додану вартість, якщо бажаний (запланований) день реєстрації у заяві не зазначено;
• з бажаного (запланованого) дня, що відповідає першому числу календарного кварталу, в якому буде застосовуватися ставка єдиного податку, що передбачає сплату податку на додану вартість, у разі переходу осіб на спрощену систему оподаткування;
• з бажаного (запланованого) дня, що відповідає першому числу календарного місяця, в якому буде застосовуватися ставка єдиного податку, що передбачає сплату податку на додану вартість, у разі зміни ставки єдиного податку третьої групи;
• з першого числа календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, у разі реєстрації осіб, визначених в абзаці першому п. 183.4 ст. 183 ПКУ, що відповідають вимогам, визначеним п. 181.1 ст. 181 ПКУ, якщо перше число календарного місяця, з якого здійснюється перехід на сплату інших податків і зборів, на день подання реєстраційної заяви не настало;
• з дня внесення запису до реєстру платників податку у разі обов’язкової реєстрації особи як платника податку або у разі реєстрації осіб, визначених в абзаці першому п. 183.4 ст. 183 ПКУ, що відповідають вимогам, визначеним п. 181.1 ст. 181 ПКУ, якщо перше число календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, на день подання реєстраційної заяви настало.

Датою реєстрації особи платником ПДВ, яка вноситься до реєстру платників ПДВ, є зазначена вище дата.

 

Оподаткування податком на прибуток благодійної та гуманітарної допомоги під час дії воєнного стану в Україні

Основні засади благодійної діяльності в Україні регламентуються Законом № 5073.

Благодійна діяльність – добровільна особиста та/або майнова допомога для досягнення визначених цим Законом цілей, що не передбачає одержання благодійником прибутку, а також сплати будь-якої винагороди або компенсації благодійнику від імені або за дорученням бенефіціара.

Благодійником може виступати дієздатна фізична особа або юридична особа приватного права, яка добровільно здійснює один чи декілька видів благодійної діяльності.

Благодійники спільно чи індивідуально можуть здійснювати благодійну діяльність на підставі добровільного вибору одного або кількох таких її видів:

безоплатна передача у власність бенефіціарів коштів, іншого майна, а також безоплатне відступлення бенефіціарам майнових прав;

безоплатна передача бенефіціарам права користування та інших речових прав на майно і майнові права;

безоплатна передача бенефіціарам доходів від майна і майнових прав;

безоплатне надання послуг та виконання робіт на користь бенефіціарів;

благодійна спільна діяльність та виконання інших контрактів (договорів) про благодійну діяльність;

публічний збір благодійних пожертв;

управління благодійними ендавментами;

виконання заповітів, заповідальних відказів і спадкових договорів для благодійної діяльності;

проведення благодійних аукціонів, негрошових лотерей, конкурсів та інших благодійних заходів, не заборонених законом.

Гуманітарною допомогою є цільова адресна безоплатна допомога в грошовій або натуральній формі, у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань, або допомога у вигляді виконання робіт, надання послуг, що надається: іноземними та вітчизняними донорами із гуманних мотивів отримувачам гуманітарноїдопомоги в Україні або за кордоном, які потребують її у зв’язку з соціальною незахищеністю, матеріальною незабезпеченістю, важким фінансовим становищем, виникненням надзвичайного стану, зокрема, внаслідок стихійного лиха, аварій, епідемій і епізоотій, екологічних, техногенних та інших катастроф, які створюють загрозу для життя і здоров’я населення, або тяжкою хворобою конкретних фізичних осіб, а також для підготовки до збройного захисту держави та її захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Гуманітарна допомога є різновидом благодійництва і має спрямовуватися відповідно до обставин, об’єктивних потреб, згоди її отримувачів та за умови дотримання вимог статті 3 Закону № 5073.

Об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями ПКУ.

Фінансовий результат до оподаткування податкового (звітного) періоду збільшується платником податку на суму коштів або вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, безоплатно перерахованих (переданих) протягом звітного (податкового) року неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг, у розмірі, що перевищує 4 відсотки оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.

Більш детально про особливості оподаткування податком на прибуток операцій з надання благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги під час воєнного стану, а також про оподаткування неприбуткових операцій з надання благодійної допомоги під час воєнного стану ознайомитися можна за посиланням https://tax.gov.ua/broshuri-ta-listivki/630397.html

 

Який код бюджетної класифікації податковий агент відображає у платіжному документі при сплаті до бюджету ПДФО із доходів за договором цивільно-правового характеру?

Статтею 8 Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року № 2456-VI із змінами та доповненнями встановлено, що бюджетна класифікація є обов’язковою для застосування всіма учасниками бюджетного процесу в межах бюджетних повноважень.

Однією зі складових частин бюджетної класифікації є класифікація доходів бюджету.

Наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11 «Про бюджетну класифікацію» із змінами та доповненнями затверджено Класифікацію доходів бюджету, згідно з якою, зокрема:

11010100 – податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати;

11010400 – податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку інших, ніж заробітна плата.

Таким чином, при сплаті до бюджету податку на доходи фізичних осіб із доходів (винагороди) платника податку інших, ніж заробітна плата, за договором цивільно-правового характеру податковий агент відображає у платіжному документі код бюджетної класифікації 11010400.

 

Які витрати мають право враховувати приватні виконавці при визначенні сукупного доходу?

Статтею 16 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» із змінами і доповненнями (далі – Закон № 1403) визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому Законом № 1403. Приватний виконавець є суб’єктом незалежної професійної діяльності.

Приватні виконавці, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов’язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно зі ст. 65 ПКУ.

Оподаткування доходів фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється відповідно до положень ст. 178 розд. IV ПКУ.

Згідно з абзацом третім п. 178.3 ст. 178 ПКУ для приватних виконавців оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом, що складається із сум винагороди, отриманої відповідно до Закону № 1403, і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження незалежної професійної діяльності.

У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об’єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат (абзац другий п. 178.3 ст. 178 ПКУ).

 При цьому, ПКУ не передбачено будь-якого переліку витрат для самозайнятих осіб, у тому числі для фізичних осіб, які здійснюють незалежну діяльність приватних виконавців.

Крім того, положенням ст. 178 ПКУ не передбачено затвердження нормативно-правового акту щодо визначення переліку витрат осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність.

Водночас, п. 3 ст. 42 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404 «Про виконавче провадження» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 1404) визначено, що витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5 «Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження» (далі – Наказ № 2830/5) затверджено перелік та розмір витрат виконавчого провадження.

Пунктом 10 ст. 31 Закону № 1403 та абзацом третім п. 3 ст. 42 Закону № 1404 визначено, що розмір та види витрат виконавчого провадження визначаються Міністерством юстиції України.

Таким чином, при визначенні сукупного доходу до витрат фізичної особи, яка здійснює незалежну діяльність приватних виконавців, можуть бути віднесені документально підтверджені витрати, які пов’язані з організацією такої діяльності та обумовлені вимогами Законів № 1403, № 1404 та Наказу № 2830/5.

 

Чи зобов’язані банківські установи надсилати контролюючим органам повідомлення про відкриття/закриття рахунків платників податків?

 

Вимоги щодо інформування про відкриття та закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах встановлені ст. 69 ПКУ.

Відповідно до п. 69.1 ст. 69 ПКУ банки та інші фінансові установи відкривають поточні та інші рахунки платникам податків – юридичним особам (резидентам і нерезидентам) незалежно від організаційно-правової форми, відокремленим підрозділам та представництвам юридичних осіб, для яких законом установлені особливості їх державної реєстрації та які не включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – Реєстр), фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, за наявності документів, виданих контролюючими органами, що підтверджують взяття їх на облік у таких органах, або виписки з Реєстру (для осіб, взяття на облік яких у контролюючих органах здійснюється на підставі відомостей з Реєстру, наданих державним реєстратором згідно із Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» із змінами та доповненнями) чи інформації з цього Реєстру, отриманої банком відповідно до закону, із зазначенням даних про взяття на облік в контролюючих органах як платника податків.

Також п. 69.2 ст. 69 ПКУ визначено, що банки та інші фінансові установи зобов’язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунка платника податків – юридичної особи, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізичної особи до контролюючого органу, в якому обліковується платник податків, у день відкриття/закриття рахунка.

У разі відкриття або закриття рахунка платника податків - банку, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, повідомлення надсилається в порядку, визначеному п. 69.2 ст. 69 ПКУ, лише в разі відкриття або закриття кореспондентського рахунка.

У разі відкриття або закриття власного кореспондентського рахунка банки зобов’язані надіслати повідомлення до контролюючого органу, в якому обліковуються, в строки, визначені п. 69.2 ст. 69 ПКУ.

 

Яка відповідальність передбачена для центрів сервісного обслуговування у разі незабезпечення гарантійного ремонту РРО у визначені строки?

Відповідно до ст. 14 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг" із змінами та доповненнями (далі – Закон № 265) центри сервісного обслуговування зобов’язані при виході з ладу реєстратора розрахункових операцій (далі – РРО) забезпечувати відновлення його роботи протягом 7 робочих днів, а у разі незабезпечення його гарантійного ремонту, не пізніше сьомого робочого дня з дня прийняття в ремонт РРО ввести в експлуатацію належним чином зареєстрований на суб’єкта господарювання резервний РРО.

Згідно зі ст. 17 прим. 1 Закону № 265 за порушення вимог Закону № 265 до центрів сервісного обслуговування, що забезпечують гарантійний ремонт РРО, за рішенням контролюючого органу, який здійснює фактичні перевірки суб’єктів господарювання відповідно до Податкового кодексу України, застосовуються фінансові санкції у таких розмірах:

у разі незабезпечення гарантійного ремонту РРО у строки, встановлені Законом № 265, та невведення в експлуатацію належним чином зареєстрованого на суб’єкта господарювання резервного РРО – у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, встановлених законом на 1 січня податкового (звітного) року.

 

Чи переноситься право на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року на наступні податкові роки?

Відповідно до п.п. 166.4.3 п. 166.4 ст. 166 ПКУ якщо платник податку до кінця податкового року, наступного за звітним не скористався правом на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року, таке право на наступні податкові роки не переноситься.

Нагадуємо, є декілька умов для отримання податкової знижки:

податкова знижка може бути надана виключно резиденту, який має реєстраційний номер облікової картки платника податку, та так само резиденту – фізичній особі, яка через свої релігійні переконання відмовилась від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомила про це відповідний контролюючий орган і має про це відмітку у паспорті;

загальна сума податкової знижки, нарахована платнику податку в звітному податковому році, не може перевищувати суми річного загального оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого як заробітна плата, зменшена з урахуванням положень пункту 164.6 статті 164 Кодексу;

якщо платник податку до кінця податкового року, наступного за звітним не скористався правом на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року, таке право на наступні податкові роки не переноситься.

Протягом минулого року правом на податкову знижку на навчання скористалися понад 113 тисяч платників податків, якими задекларовано до повернення з бюджету 380,6 млн гривень. На сьогодні звернулися з правом на податкову знижку на навчання понад 44 тисяч платників податків, які задекларували до повернення 179,8 млн гривень.

Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються у річній податковій декларації про майновий стан і доходи, яку громадяни мають право подати до кінця року, наступного за звітним. Разом з декларацією необхідно надати платіжні та розрахункові документи, зокрема, квитанції, фіскальні або товарні чеки, прибуткові касові ордери, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і особу, яка звертається за податковою знижкою (їх покупця (отримувача), а також копії договорів за їх наявності в яких обов'язково повинно бути відображено вартість послуг і строк оплати за такі послуги.

 

ГУ ДПС у Запорізькій області