18-05-2023 | категорія: Новини
ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє 18.05.23
.jpg)
Який порядок засвідчення перекладу українською мовою документа, що посвідчує особу іноземця та подається до податкових органів з метою отримання РНОКПП?
Відповідно до пункту 70.5 статті 70 ПКУ та пункту 1 розділу VII Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 № 822, фізична особа незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), яка не включена до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків, зобов’язана особисто або через представника подати до відповідного контролюючого органу облікову картку фізичної особи – платника податків за формою № 1ДР (додаток 2 до Положення № 822), яка є водночас заявою для реєстрації у Державному реєстрі, та пред’явити документ, що посвідчує особу, який містить необхідні для реєстрації реквізити (прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), дату народження, місце народження, місце проживання, громадянство).
Іноземці та особи без громадянства подають документи до головних управлінь ДПС в областях та місті Києві. Іноземці та особи без громадянства, які мають посвідку на постійне проживання або посвідку на тимчасове проживання в Україні, можуть реєструватись як платники податків у державних податкових інспекціях у районах, містах, районах у містах, об’єднаних державних податкових інспекціях, що відповідають місцю проживання в Україні, зазначеному в посвідці (пункт 8 розділу III Положення № 822).
Іноземці та особи без громадянства для реєстрації додають до Облікової картки документ, що посвідчує особу іноземця чи особу без громадянства, та засвідчений в установленому законодавством порядку його переклад українською мовою (після пред’явлення повертається) і копію такого перекладу (крім осіб, які мають посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання в Україні).
Статтею 79 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» із змінами та доповненнями та главою 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, визначено порядок нотаріального засвідчення вірності перекладу документа.
Зокрема, нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови.
Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус. При цьому, перекладач разом з документом, що встановлює його особу, повинен надати документ, який підтверджує його кваліфікацію.
Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається і закінчуватися підписами. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.
Чи повинен ФОП, який припиняє підприємницьку діяльність закривати рахунки у банках?
У разі припинення підприємницької діяльності, рахунки, що відкривалися для проведення операцій, пов’язаних із здійсненням підприємництва, підлягають закриттю. Рахунки, які були відкриті для власних потреб, обов’язковому закриттю не підлягають.
Відповідно до статті 69 ПКУ, банки та інші фінансові установи зобов’язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунка платника податків – юридичної особи (резидента і нерезидента), у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізичної особи до контролюючого органу, в якому обліковується платник податків, у день відкриття/закриття рахунка.
Порядок відкриття та закриття рахунків фізичним особам – користувачам (клієнтам банку) банками та небанківськими надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків (далі – надавач платіжних послуг) та особливості здійснення платіжних операцій за окремими рахунками користувачів регулюється Інструкцією про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 162.
Фізична особа відкриває окремі рахунки для здійснення підприємницької та для власних потреб (пункт 10 розділу І Інструкції № 162).
При цьому, забороняється використовувати поточні, платіжні рахунки фізичних осіб, що відкриваються для власних потреб, для проведення операцій, пов’язаних із здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності. За поточними, платіжними рахунками в національній валюті фізичних осіб – резидентів здійснюються платіжні операції відповідно до умов договору та вимог законодавства України, які не пов’язані зі здійсненням підприємницької діяльності(пункт 24 розділу І Інструкції № 162).
Особа, яка відкриває рахунок фізичній особі, зобов’язана письмово повідомити надавача платіжних послуг про наявність або відсутність у власника рахунку статусу підприємця (пункт 28 розділу І Інструкції № 162).
Як проводиться перереєстрація юридичної особи в контролюючих органах в разі зміни місцезнаходження в межах одного району?
Відповідно до пункту 66.1 статті 66 ПКУ підставами для внесення змін до облікових даних платників податків є, зокрема:
інформація органів державної реєстрації;
документально підтверджена інформація, що надається платниками податків.
У разі виникнення змін у даних або внесення змін до документів, що подаються для взяття на облік згідно з главою 6 ПКУ, крім змін, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (ЄДР), та змін, про які платник податків повідомив за основним місцем обліку, платник податків зобов’язаний подати контролюючому органу, в якому він обліковується, уточнені документи протягом 10 календарних днів з дня внесення змін до зазначених документів (пункт 66.5 статті 66 ПКУ).
Відповідно до статті 9 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в ЄДР містяться дані, зокрема, й про місцезнаходження юридичної особи.
При зміні платниками податків місцезнаходження в межах одного адміністративного району змінюються дані, що містяться у Єдиному банку даних юридичних осіб, але при цьому не змінюється їх основне місце обліку в контролюючих органах.
Порядок внесення змін до облікових даних платників податків встановлено розділом ІХ Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588.
У разі виникнення змін у даних або внесення змін до документів, що подаються для взяття на облік, крім змін, які вносяться до ЄДР, та змін, про які платник податків повідомив за основним місцем обліку, платник податків зобов’язаний протягом 10 календарних днів з дня внесення змін до зазначених документів подати до контролюючого органу уточнені документи в такому самому порядку, як і при взятті на облік. Додаткова реєстраційна заява за формами № 1-ОПП, № 5-ОПП подається з позначкою «Зміни» або за формою № 1-ОПН – з позначкою «Перереєстрація/зміни» (пункт 9.2 розділу IX Порядку).
Отже, стосовно платників податків, відомості про яких включаються до ЄДР:
інформація про зміну місцезнаходження оновлюється в контролюючих органах на підставі відомостей, отриманих від державного реєстратора, в порядку, визначеному Законом № 755.
Стосовно платників податків, відомості про яких не включаються до ЄДР, інформація про зміну місцезнаходження оновлюється на підставі уточнених документів та заяви за формами № 1-ОПП, № 5-ОПП або за формою № 1-ОПН.
До якого бюджету сплачується податковим агентом ПДФО з доходів, виплачених за договорами земельного сервітуту?
Договірні відносини щодо користування земельними ділянками визначаються цивільно-правовими угодами, зміст та порядок укладення яких регулюються Земельним кодексом України та Цивільним кодексом України.
Відповідно до розділу III Земельного кодексу одним із видів прав на землю є право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Статтею 401 ЦКУ передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Особа, яка користується сервітутом, зобов’язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина третя статті 403 ЦКУ).
Також частиною четвертою статті 101 Земельного кодексу передбачено, що власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ, відповідно до пункту 162.1 статті 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.
Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПКУ об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включаються інші доходи, крім доходів, визначених статтею 165 ПКУ (підпункт 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПКУ).
Крім того, вказані доходи є об’єктом оподаткування військовим збором (підпункт 1.2 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу XX ПКУ).
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 ПКУ.
Так, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку на доходи фізичних осіб 18 відсотків, визначену в статті 167 ПКУ та ставку військового збору 1,5 відсотка, встановлену підпунктом 1.3 пункту 16 прим. 1 підрозділу. 10 розділу XX ПКУ (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПКУ).
Згідно з підпунктом 168.4.4 пункту 168.4 статті 168 ПКУ юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету податок, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, за місцезнаходженням відокремлених підрозділів, а у випадках, передбачених ПКУ, - за місцезнаходженням земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених в натурі (на місцевості).
Підпунктом 168.4.9 пункту 168.4 статті 168 ПКУ визначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, нараховані податковим агентом з доходів, або фізичною особою, яка отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, за здавання фізичними особами в оренду (суборенду, емфітевзис) земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених в натурі (на місцевості), сплачуються таким податковим агентом або такою фізичною особою до відповідного бюджету за місцезнаходженням таких об’єктів оренди (суборенди, емфітевзису).
Які строки проведення виїзних (невиїзних) планових та позапланових перевірок?
Відповідно до абзаців першого і другого пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених ПКУ, а фактичні перевірки – ПКУ та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Строки проведення документальної планової перевірки встановлені статтею 82 ПКУ (пункт 77.7 статті 77 ПКУ).
Строки проведення документальної позапланової перевірки встановлені статтею 82 ПКУ (пункт 78.6 статті 78 ПКУ).
Відповідно до п. 82.1 ст. 82 ПКУ тривалість перевірок, визначених у статті 77 ПКУ, не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва – 10 робочих днів, інших платників податків – 20 робочих днів.
Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 77 ПКУ, можливе за рішенням керівника контролюючого органу не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва – не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків – не більш як на 10 робочих днів.
Згідно з абзацами першим – восьмим пункту 82.2 статті 82 ПКУ тривалість перевірок, визначених у ст. 78 ПКУ, не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва – 5 робочих днів, для фізичних осіб – підприємців, які не мають найманих працівників, за наявності умов, визначених в абзацах третьому – восьмому цього пункту, – 3 робочі дні, інших платників податків – 10 робочих днів.
Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 78 ПКУ, можливе за рішенням керівника контролюючого органу не більш як на 10 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва – не більш як на 2 робочих дні, інших платників податків – не більш як на 5 робочих днів.
Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у підпункті 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПКУ, для фізичних осіб-підприємців, які не мають найманих працівників, проводиться у строк, визначений абзацом першим пункту 82.2 статті 82 ПКУ, за наявності за два останні календарні роки одночасно таких умов:
платником податку подано податкову декларацію про відсутність доходів від провадження господарської діяльності;
платник податку не зареєстрований як платник податку на додану вартість;
в контролюючих органах відсутня податкова інформація щодо:
використання платником податку найманої праці фізичних осіб;
відкритих платником податку рахунків у банках та інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг/електронних гаманцях в емітентах електронних грошей.
Отже, тривалість документальної планової перевірки не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва – 10 робочих днів, інших платників податків – 20 робочих днів.
Продовження строків проведення документальної планової перевірки можливе за рішенням керівника контролюючого органу не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва – не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків – не більш як на 10 робочих днів.
Тривалість документальної позапланової перевірки не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва – 5 робочих днів, для фізичних осіб – підприємців, які не мають найманих працівників, за наявності умов, визначених в абзацах третьому – восьмому пункту 82.2 статті 82 ПКУ, – 3 робочі дні, інших платників податків – 10 робочих днів.
Продовження строків проведення документальної позапланової перевірки можливе за рішенням керівника контролюючого органу не більш як на 10 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва – не більш як на 2 робочих дні, інших платників податків – не більш як на 5 робочих днів.
У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три робочі дні до дня її завершення або якщо надіслані у порядку, передбаченому абзацом першим пункту 44.7 статті 44 ПКУ, документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три робочі дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки може бути додатково продовжено до строків, встановлених пунктом 82.2 статті 82 ПКУ, на строк три робочі дні (абзац дев’ятий пункту 82.2 статті 82 ПКУ).
Чи включаються до податкової знижки витрати на лікування гострої респіраторної хвороби COVID-19?
Пунктом 20 підрозділу I розділу XX «Перехідні положення» податкового кодексу України установлено, що за результатом 2022 року при реалізації права на податкову знижку відповідно до положень статті 166 ПКУ до податкової знижки платника ПДФО у звітному податковому році в повному обсязі включаються витрати на лікування гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, придбання лікарських засобів та/або виробів медичного призначення, необхідних для лікування гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відповідно до виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого або витягу з Реєстру медичних записів, записів про направлення та рецептів в електронній системі охорони здоров’я, витрати на вакцинування для профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а також витрати на сплату страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховику-резиденту за договорами страхування на випадок захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, такого платника податку та членів його сім’ї першого ступеня споріднення.