Яка перевірка проводиться та у які строки у разі неподання або несвоєчасного подання податкових декларацій?

Відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПКУ камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО (система обліку даних реєстраторів розрахункових операцій).

Предметом камеральної перевірки може бути, зокрема, своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) (підпункт 1 підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПКУ).

Згідно з пунктом 76.1 статті 76 ПКУ камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов’язкова.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 ПКУ (пункт 76.2 статті 76 ПКУ).

Пунктом 76.3 статті 76 ПКУ визначено, що камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, – за днем їх фактичного подання.

Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПКУ.

Камеральні перевірки з питань, визначених статтею 39 прим. 3 ПКУ, проводяться з урахуванням вимог статті 39 прим. 3 ПКУ (пункт 76.4 статті 76 ПКУ).

Поряд з цим відповідно до підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 ПКУ документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звітність для податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до пункту 39.4 статті 39 ПКУ, якщо їх подання передбачено законом.

Пунктом 78.4 статті 78 ПКУ визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 статті 78 ПКУ) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 ПКУ, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Тривалість перевірок, визначених у статті 78 ПКУ, не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва – 5 робочих днів, для фізичних осіб – підприємців, які не мають найманих працівників, за наявності умов, визначених в абзацах третьому – восьмому пункту 82.2 статті 82 ПКУ, – 3 робочі дні, інших платників податків – 10 робочих днів (абзац перший пункту 82.2 статті 82 ПКУ).

Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 78 ПКУ, можливе за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу не більш як на 10 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва – не більш як на 2 робочих дні, інших платників податків – не більш як на 5 робочих днів (абзац другий пункту 82.2 статті 82 ПКУ).

Відповідно до пункту 19 прим. 1.1 статті 19 прим. 1 ПКУ встановлено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПКУ, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статті 19 прим. 3 ПКУ. Зокрема контролюючі органи виконують функцію щодо проведення відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків (підпункт 19 прим. 1.1.1 пункту 19 прим. 1.1 статті 19 прим. 1 ПКУ).

Контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) – щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 ПКУ), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи (підпункт 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПКУ).

Слід зазначити, що з 01.12.2023 відповідно до підпункту 69.35 прим. 1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ діє мораторій, зокрема, на:

         проведення документальних перевірок платників єдиного податку І та ІІ груп – до 01 грудня 2024 року;

         проведення документальних перевірок платників податків, податковою адресою яких є тимчасово окуповані території та території активних/можливих бойових дій (крім певних виключень, зокрема, щодо проведення документальних позапланових перевірок платників податків, податкова адреса яких станом на дату початку можливих бойових дій є територія можливих бойових дій, що проводяться з підстав, визначених підпунктом 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 ПКУ (в частині контролю за трансфертним ціноутворенням)).

Чи здійснюється КНЕДП ДПС автоматичне формування нових сертифікатів раніше засвідчених ним відкритих ключів?

У зв’язку з втратою чинності Постанови № 300 Кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг Державної податкової служби України не здійснюється автоматичне формування нових сертифікатів раніше засвідчених ним відкритих ключів.

Можливість автоматичного формування нових сертифікатів раніше засвідчених відкритих ключів для користувачів електронних довірчих послуг віддалено, без особистої присутності таких користувачів, на період воєнного стану на території України та протягом місяця з дня його припинення чи скасування було передбачено підпунктом 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 березня 2022 року № 300 «Деякі питання забезпечення безперебійного функціонування системи надання електронних довірчих послуг», яка втратила чинність 01.02.2024 згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26 січня 2024 року № 88 «Про внесення змін до пункту 6 Положення про Єдиний державний вебпортал електронних послуг та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».

Чи є об’єктом оподаткування військовим збором разова нецільова матеріальна допомога, яку надає роботодавець працівникам?

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається, тобто не оподатковується податком на доходи фізичних осіб, сума нецільової благодійної допомоги, що надається роботодавцем на користь працівника, яка сукупно у 2024 році не перевищує 4240,00 грн., а в частині її перевищення є об’єктом оподаткування військовим збором на загальних підставах.

Відповідно до підпункту 1.2 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України об’єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 ПКУ, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, згідно з пунктом 164.2 статті 164 ПКУ, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) та інші доходи, крім зазначених у статті 165 ПКУ.

У разі якщо працедавець надає окремим працівникам матеріальну допомогу за їх заявами у зв’язку з особистими обставинами без встановлення цілей або напрямів її витрачення та носить разовий характер, наприклад, на вирішення соціально-побутових потреб, то сума такої допомоги є нецільовою благодійною допомогою та оподатковується, з урахуванням пункту 170.7 статті 170 ПКУ.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюються в порядку, встановленому розділом IV ПКУ, з урахуванням особливостей, визначених підрозділом 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ (підпункт 1.4 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ).

Відповідно до підпункту 170.7.3 пункту 170.7 статті 170 ПКУ не включається до оподатковуваного доходу сума нецільової благодійної допомоги, у тому числі матеріальної, що надається резидентами – юридичними або фізичними особами на користь платника податку протягом звітного податкового року сукупно у розмірі, що не перевищує суми граничного розміру доходу, визначеного згідно з абзацом першим підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 ПКУ, встановленого на 1 січня такого року (у 2022 році – 3470,00 грн., у 2023 році – 3760,00 грн., у 2024 році – 4240,00 гривень).

При цьому, якщо сума нецільової благодійної допомоги перевищує зазначений розмір, то сума такої допомоги в частині її перевищення є об’єктом оподаткування військовим збором на загальних підставах.

Чи оподатковується транспортним податком легковий автомобіль, з моменту випуску якого пройшло більше року, але він зазначений в графі «до 1 року» Переліку легкових автомобілів, розміщеному на вебпорталі Мінекономіки?

Легковий автомобіль, який включений до Переліку та щодо нього в колонці «Рік випуску (включно)» Переліку зазначено «до 1 року», однак з року випуску (виготовлення) пройшло вже більше 1 року, є об’єктом оподаткування транспортним податком. При цьому, датою, яку слід враховувати для обчислення суми транспортного податку, вважається дата випуску (виготовлення) транспортного засобу (день, місяць, рік) згідно з реєстраційними і технічними документами на транспортний засіб. Для транспортних засобів, календарну дату виготовлення яких визначити неможливо, – 1 січня року виготовлення, зазначеного в реєстраційних документах.

Згідно з підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПКУ платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що є об’єктами оподаткування.

Нормами ПКУ визначено, що об’єктом оподаткування Податком є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПКУ).

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об’єму циліндрів двигуна, типу пального.

Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на офіційному вебпорталі розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Основним показником, на основі якого складається Перелік, є середньоринкова вартість автомобіля.

Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів затверджена постановою КМУ від 18 лютого 2016 року № 66 «Про затвердження Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів та внесення змін у додатки 1 і 2 до Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів».

Декларування-2024: В які терміни громадянин подає декларацію про доходи за звітний рік та сплачує задекларовані ним податкові зобов’язання?

Відповідно до підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПКУ, податкова декларація про майновий стан і доходи подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб, у тому числі самозайнятих осіб – до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV ПКУ.

Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній Декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року (підпункт 166.1.2 пункту 166.1 статті 166 розділу IV ПКУ).

Згідно з пунктом 179.7 статті 179 ПКУ фізична особа зобов’язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій нею податковій Декларації.

Чи необхідно подавати декларацію з плати за землю за ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих територіях України?

Платники плати за землю можуть не подавати податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за типом «звітна» або «нова звітна» за земельні ділянки, які станом на 01 січня податкового (звітного) періоду та на дату подання податкової декларації з плати за землю, та які розташовані на територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих російською федерацією територіях України.

У разі одночасного включення територій активних бойових дій та тимчасово окупованих російською федерацією, на яких розташовані земельні ділянки, та які включені до Переліку територій, то податкові зобов’язання з плати за землю не нараховуються та не сплачуються за податковий (звітний) 2022 рік – з 01.03.2022 до 31.12.2022, а за 2023 - 2024 роки – з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату, що настала раніше початку активних бойових дій або тимчасової окупації.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПКУ плата за землю – це обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Платник податків зобов’язаний за кожний встановлений ПКУ звітний період, в якому виникають об’єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог ПКУ подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є (пункт 49.2 статті 49 ПКУ).

За період з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 01 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року – в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Починаючи з 01 січня 2023 року, за земельні ділянки (земельні частки (паї)), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, плата за землю (земельний податок та орендна плата) не нараховується та не сплачується за період з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому було завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території (підпункт 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ).

Дати початку та завершення активних бойових дій або тимчасової окупації визначаються відповідно до даних Переліку територій, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309.

Чи потрібна  ліцензія на торгівлю алкогольними напоями платнику, який здійснює торгівлю коктейлями, виготовленими з використанням столових вин?

Пунктом 28 статті 1 Закону України від 16 червня 2005 року № 2662-IV «Про виноград та виноградне вино» визначено, що вино столове – вино, виготовлене шляхом повного чи неповного збродження сусла. Залежно від вмісту цукрів, столове вино поділяється на сухе, напівсухе, напівсолодке.

Відповідно до ДСТУ 4806-2007 «Вина. Загальні технічні умови» при виробництві вин виноградних використання цукру, води, ароматизаторів та барвників заборонено.

Таким чином, коктейлі (глінтвейн, «гаряче вино» тощо), виготовлені з використанням виключно столових вин, не є столовими винами.

Статтею 1 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-BP «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 481) визначено, що роздрібна торгівля – діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб’єктах господарювання (у тому числі іноземних суб’єктах господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) громадського харчування.

Згідно зі статтею 15 прим. 3 Закону № 481 продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці дозволяється тільки суб’єктам господарювання (у тому числі іноземним суб’єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус суб’єктів господарювання (у тому числі іноземних суб’єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) громадського харчування, суб’єктів господарювання (у тому числі іноземних суб’єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) з універсальним асортиментом товарів.

Відповідно до статті 15 Закону № 481 роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин, а для малих виробників виноробної продукції алкогольних напоїв без додавання спирту: вин виноградних, вин плодово-ягідних, напоїв медових), тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, або пальним може здійснюватися суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

Декларування -2024: Чи має право громадянин подати нову декларацію про доходи для отримання податкової знижки, якщо у поданій Декларації були виявлені невраховані суми?

Якщо платником податку – фізичною особою виявлені документально підтверджені суми, що не були враховані у поданій податковій декларації про майновий стан і доходи, для реалізації права на податкову знижку, то він може подати Декларацію з типом «Нова звітна» до 31 грудня включно наступного за звітним податкового року, оскільки право на податкову знижку надається лише за наслідками звітного податкового року.

Відповідно до підпункту 166.1.1 пункту 166.1 статті 166 ПКУ платник податку на доходи фізичних осіб має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року.

Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у податковій декларації про майновий стан і доходи, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року (підпункт 166.1.2 пункту 166.1 статті 166 ПКУ).

Якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року, таке право на наступні податкові роки не переноситься (підпункт 166.4.3 пункту 166.4 статті 166 ПКУ).

Чи застосовуються РРО при наданні ломбардами фінансових послуг?

Суб’єкт господарювання, який здійснює свою діяльність у сфері надання фінансових послуг, зокрема, надання коштів у позику за ломбардним кредитом, повинен проводити розрахункові операції із застосовуванням РРО або ПРРО.

Відповідно до пункту 1 статті 30 Закону України від 14 грудня 2021 року № 1953-ІХ «Про фінансові послуги та фінансові компанії» ломбард – це фінансова установа, яка на підставі ліцензії на діяльність ломбарду має право надавати фізичним особам фінансові послуги з надання коштів та банківських металів у кредит у вигляді ломбардних кредитів.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов’язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні РРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом № 265, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Що необхідно зробити ФОП – платнику єдиного податку І або ІІ групи, який мобілізований та йому здійснюються нарахування єдиного податку?

Для скасування контролюючим органом нарахованих сум з єдиного податку фізична особа-підприємець – платник єдиного податку (першої або другої групи) має право подати заяву разом з вичерпним переліком документів до контролюючого органу відповідно до Порядку № 225. На підставі поданої заяви з копією відповідного документа контролюючим органом скасовуються нарахування єдиного податку в інтегрованій картці платника за весь період мобілізації ФОП у період дії воєнного стану в Україні та приймається рішення про скасування податкових вимог.

Після демобілізації необхідно протягом 10 днів подати до контролюючого органу за місцем своєї податкової реєстрації заяву щодо звільнення від обов’язку сплати єдиного податку та копію військового квитка або копію іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо демобілізована ФОП перебуває на лікуванні (реабілітації) у зв’язку з виконанням обов’язків під час мобілізації, на особливий період, заява з копією відповідного документа подаються протягом 10 днів після закінчення її лікування (реабілітації).

Абзацами першим та другим пункту 295.1 статті 295 ПКУ встановлено, що платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця.

Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року.

Нарахування авансових внесків для фізичних осіб-підприємців – платників єдиного податку першої і другої груп здійснюється контролюючими органами на підставі заяви такого платника єдиного податку щодо розміру обраної ставки єдиного податку, заяви щодо періоду щорічної відпустки та/або заяви щодо терміну тимчасової втрати працездатності (пункт 295.2 статті 295 ПКУ).

Слід зазначити, що пунктом 11 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ установлено, що з 01 серпня 2023 року фізичні особи- підприємці – платники єдиного податку першої та другої групи, податкова адреса яких знаходиться на територіях бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України станом на дату початку бойових дій або тимчасової окупації, мають право не сплачувати єдиний податок за період з першого числа місяця, в якому почалися бойові дії на відповідній території, виникла можливість бойових дій або почалася тимчасова окупація такої території, до останнього числа місяця, в якому було завершено такі активні бойові дії, припинено можливість бойових дій або завершено тимчасову окупацію.

Тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у пункті 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ.

Порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов’язків, визначених у підпункті 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29.07.2022 № 225.

Порядком № 225 визначено перелік підстав неможливості виконання платником податків – фізичною особою, зокрема самозайнятою особою, податкових обов’язків, крім підстав, встановлених підпунктами 102.6.1 – 102.6.5 пункту 102.6 статті 102 глави 9 розділу II ПКУ, однією з яких є призов на військову службу під час загальної мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IХ «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», або перебування в підрозділах територіальної оборони (підпункт 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 225).

Відповідно до абзаців першого – другого пункту 3 розділу ІІ Порядку № 225 до платників податків, у тому числі щодо своєї філії, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу, які на дату набрання чинності Порядком № 225 мають можливість подати до контролюючого органу заяву та документи (копії документів), інформацію про відсутність можливості виконання податкових обов’язків, застосовуються такі правила.

У разі неможливості виконання платником податків податкового обов’язку, у тому числі щодо своєї філії, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу, платник податків подає не пізніше 30 вересня 2022 року заяву про відсутність такої можливості разом з вичерпним переліком документів (копій документів), інформації, які передбачені, зокрема, Переліком документів, що підтверджують неможливість платника податків – фізичної особи, зокрема самозайнятої особи, своєчасно виконати свій податковий обов’язок, у тому числі обов’язок податкового агента, затвердженим Наказом № 225, до контролюючого органу в порядку передбаченому пунктом 8 розділу ІІ Порядку № 225.

Пунктом 4 Переліку визначено, що з підстав, передбачених підпунктом 4 пункту 2 розділу II Порядку № 225, подається військовий квиток або інший документ, виданий відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.

У разі відсутності у платника податків, у тому числі щодо своєї філії, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу, можливості подати таку заяву та відповідні документи (копії документів), інформацію у строки, визначені пунктом 3 розділом ІІ Порядку № 225 (не пізніше 30 вересня 2022 року), платник податків подає заяву та відповідні документи (копії документів), інформацію одночасно з набуттям можливості виконання одного із податкових обов’язків (реєстрації податкової накладної, подання звітності, сплати невиконаного податкового зобов’язання тощо) таким платником податку, передбачених ПКУ або іншим законодавством, контроль за виконанням якого покладено на контролюючий орган, але не пізніше 60 календарних днів з першого дня місяця, наступного за місяцем відновлення таких можливостей платника податків (абзац другий пункту 4 розділу ІІ Порядку № 225).

Крім того, після прийняття рішення контролюючим органом про неможливість своєчасного виконання платником податків податкового обов’язку, визначеного Порядком № 225, до такого платника податків не застосовується відповідальність, передбачена ПКУ або іншим законодавством, контроль за яким покладено на контролюючі органи, за його невиконання / несвоєчасне виконання ( абзац другий пункту 2 розділу ІІ Порядку № 225).

Абзацом чотирнадцятим підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ визначено, що платники податків, у тому числі щодо своєї філії або акцизного складу, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу, у яких відновилася можливість виконувати свої податкові обов’язки, граничний термін виконання яких припадає на період починаючи з 24 лютого 2022 року до дня відновлення можливості платника податків, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов’язків, передбачених ПКУ, за умови виконання ними податкових обов’язків щодо, зокрема, сплати податків і зборів протягом 60 календарних днів з першого дня місяця, наступного за місяцем відновлення таких можливостей платників податків.

Враховуючи те, що положення підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ поширюються, у т. ч. на платників податків, які мобілізовані, то фізична особа – підприємець – платник єдиного податку першої – другої груп, яка мобілізована протягом дії воєнного стану в Україні, та не має можливість своєчасно виконати свій податковий обов’язок щодо, зокрема, сплати єдиного податку, зобов’язана виконати його протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Якщо фізична особа-підприємець – платник єдиного податку першої –другої груп демобілізована до закінчення дії воєнного стану та у неї відновилася можливість виконання податкового обов’язку, така особа має сплатити єдиний податок протягом 60 календарних днів з першого дня місяця, наступного за місяцем відновлення таких можливостей.

Податкова вимога – письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу (підпункт 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).

Згідно з абзацами першим і третім пункту 59.1 статті 59 ПКУ у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), а заходи, спрямовані на погашення (стягнення) податкового боргу, не застосовуються, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Строк давності, визначений пунктом 102.4 статті 102 ПКУ для стягнення податкового боргу, у такому випадку розпочинається не раніше дня виникнення податкового боргу у сумі, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Податкова вимога вважається відкликаною, якщо контролюючий орган скасовує податкову вимогу (підпункт 60.1.2 пункту 60.1 статті 60 ПКУ).

У випадку, визначеному підпунктом 60.1.2 пункту 60.1 статті 60 ПКУ, податкова вимога вважається відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування податкової вимоги (пункт 60.3 статті 60 ПКУ).

Відповідно до абзаців першого і другого пункту 25 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ самозайняті особи (фізичні особи – підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність), які мали або не мали найманих працівників, призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов’язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, під час особливого періоду, визначеного Законом України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», на весь період їх військової служби звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб відповідно до розділу IV ПКУ, а також звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з єдиного податку відповідно до глави 1 розділу XIV ПКУ.

Підставою для такого звільнення є заява самозайнятої особи та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які подаються до органу доходів і зборів за місцем податкової реєстрації самозайнятої особи протягом 10 днів після її демобілізації. Якщо демобілізована самозайнята особа перебуває на лікуванні (реабілітації) у зв’язку з виконанням обов’язків під час мобілізації, на особливий період, заява і копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, подаються протягом 10 днів після закінчення її лікування (реабілітації).