21-10-2022 | категорія: Новини
ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє 21.10.22
.jpg)
З якої дати сплачується орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності?
Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПКУ плата за землю – це обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Орендна плата для цілей розд. XII «Податок на майно» ПКУ – обов’язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Згідно з п.п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПКУ землекористувачі – це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності:
на праві постійного користування;
на умовах оренди.
Підпунктом 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПКУ встановлено, що платниками плати за землю, зокрема, є платники орендної плати – землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
Об’єктами оподаткування платою за землю, зокрема, є об’єкти оподаткування орендною платою – земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди (п.п. 270.1.2 п. 270.1 ст. 270 ПКУ).
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (абзац перший п. 288.1 ст. 288 ПКУ).
Статтею 13 Закону України від 16 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 161) встановлено, що договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до абзаців першого – п’ятого ст. 15 Закону № 161 істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є:
дата укладення та строк дії договору оренди;
орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
При цьому за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п. 288.4 ст. 288 ПКУ).
Згідно з частиною першою ст. 116 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗКУ, або за результатами аукціону.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗКУ).
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зі змінами та доповненнями (ст. 126 ЗКУ).
Слід зазначити, що орендар земельної ділянки зобов’язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди (абзаци перший і другий ст. 25 Закону № 161).
Відповідно до п.п. 11 п. 196 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 зі змінами та доповненнями, на офіційному веб-сайті Держгеокадастру за допомогою технологічних та програмних засобів Державного земельного кадастру оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру, зокрема, про державну реєстрацію права оренди (суборенди) земельною ділянкою.
Отже, орендна плата сплачується орендарем з дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки, якщо інше не встановлено умовами договору.
Як визначається база оподаткування акцизним податком у разі повернення покупцем алкогольних напоїв?
Відповідно до п.п. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 ПКУ реалізація суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів – продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну, промислових замінників тютюну та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших об’єктах громадського харчування.
Для пива, алкогольних напоїв, реалізованих відповідно до п.п. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 ПКУ, ставка податку становить 5 відсотків (п.п. 215.3.10 п. 215.3 ст. 215 ПКУ).
Базою оподаткування акцизним податком у разі обчислення податку із застосуванням адвалорних ставок є, зокрема, вартість (з податком на додану вартість та без урахування акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів) підакцизних товарів, що реалізовані відповідно до п.п. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 ПКУ (п.п. 214.1.4 п. 214.1 ст. 214 ПКУ).
У разі обчислення податку із застосуванням специфічних ставок з підакцизних товарів (продукції) базою оподаткування є їх величина, зокрема, визначена в одиницях об’єму (п. 214.4 ст. 214 ПКУ).
Згідно з п.п. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 ПКУ об’єктами оподаткування є операції з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (крім тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, рідин, що використовуються в електронних сигаретах).
Датою виникнення податкових зобов’язань щодо реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є дата здійснення розрахункової операції відповідно до Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», для безготівкових розрахунків – дата оформлення розрахункового документа на суму проведеної операції, який підтверджує факт продажу, товару, а у разі реалізації товарів фізичними особами – підприємцями, які сплачують єдиний податок, – дата надходження оплати за проданий товар, для підакцизних товарів, наявність або місцезнаходження яких не підтверджено таким суб’єктом господарювання, у тому числі таких товарів, недостача яких виявлена за результатами інвентаризації, проведеної суб’єктом господарювання роздрібної торгівлі на вимогу контролюючого органу при проведенні перевірки такого органу, – дата складення відповідного документа, що засвідчує зазначені факти (п. 216.9 ст. 216 ПКУ).
При цьому абзацом шостим ст. 2 Закону № 265 визначено, що розрахункова операція – приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
Таким чином, базою оподаткування акцизним податком для алкогольних напоїв, є вартість (з податком на додану вартість та без урахування акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів) таких підакцизних товарів, що реалізовані суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі.
У разі повернення громадянами та іншими кінцевими споживачами алкогольних напоїв, які реалізовані суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі, база оподаткування акцизним податком зменшується на вартість (з податком на додану вартість та без урахування акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів) повернутих товарів, якщо вартість таких товарів включалась до такої бази оподаткування акцизним податком.
При цьому, дата проведення розрахункової операції з видачі готівкових коштів за повернутий покупцем товар або оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк такого покупця відповідає податковому періоду, коли відбувається таке зменшення бази оподаткування акцизним податком.
Хто сплачує за спецвикористання води у разі передачі в оренду земельної ділянки із свердловиною бюджетній установі?
Відповідно до п. 255.1 ст. 255 ПКУ платниками рентної плати за спеціальне використання води (далі – рентна плата) є:
первинні водокористувачі – суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи – підприємці, які використовують та/або передають вторинним водокористувачам воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів;
суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи – підприємці, які використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.
Якщо водокористувачі, які повністю утримуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, використовують обсяги води для господарської діяльності, направленої на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, рентна плата обчислюється на загальних підставах з усього обсягу використаної води (п.п. 255.11.12 п. 255.11 ст. 255 ПКУ).
Згідно із п.п. 255.11.2 п. 255.11 ст. 255 ПКУ рентна плата обчислюється виходячи з фактичних обсягів використаної води (підземної, поверхневої) водних об’єктів, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування, лімітів використання води, ставок рентної плати та коефіцієнтів.
Статтею 49 Водного кодексу визначено, що спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування.
Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.
Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування здійснюється відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Видача (переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування здійснюється безоплатно.
Таким чином, суб’єкт господарювання, який орендує земельну ділянку із свердловиною (орендар) і здійснює видобування підземних вод є платником рентної плати та повинен отримати всі дозвільні документи передбачені чинним законодавством для спеціального використання підземних водних об’єктів та видобування запасів підземних вод.
При цьому орендар – водокористувач (бюджетна організація) є платником рентної плати у разі використання води для здійснення господарської діяльності, направленої на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Слід зазначити, що у разі відсутності у орендаря – водокористувача, у тому числі бюджетної установи, дозволу на спеціальне водокористування із встановленими в ньому лімітами використання води, рентна плата справляється за весь обсяг використаної води, що підлягає оплаті як за понадлімітне використання відповідно до п.п. 255.11.15 п. 255.11 ст. 255 ПКУ.
Чи оподатковується військовим збором нецільова матеріальна допомога, яка надається роботодавцем працівникам?
Відповідно до п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. ХХ Податкового кодексу України об’єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 ПКУ, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, згідно з п. 164.2 ст. 164 ПКУ, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) та інші доходи, крім зазначених у ст. 165 ПКУ.
У разі якщо працедавець надає окремим працівникам матеріальну допомогу за їх заявами у зв’язку з особистими обставинами без встановлення цілей або напрямів її витрачення та носить разовий характер, наприклад на вирішення соціально-побутових потреб, то сума такої допомоги є нецільовою благодійною допомогою та оподатковується, з урахуванням п. 170.7 ст. 170 ПКУ.
Відповідно до п.п. 170.7.3 п. 170.7 ст. 170 ПКУ не включається до оподатковуваного доходу сума нецільової благодійної допомоги, у тому числі матеріальної, що надається резидентами – юридичними або фізичними особами на користь платника податку протягом звітного податкового року сукупно у розмірі, що не перевищує суми граничного розміру доходу, визначеного згідно з абзацом першим п.п. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 ПКУ, встановленого на 1 січня такого року (у 2022 році – 3470 гривень).
При цьому, якщо сума нецільової благодійної допомоги перевищує зазначений розмір, то сума такої допомоги в частині її перевищення є об’єктом оподаткування військовим збором на загальних підставах.
Враховуючи викладене, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається, тобто не оподатковується, сума нецільової благодійної допомоги, що надається роботодавцем на користь працівника, яка сукупно у 2022 році не перевищує 3470 грн, а в частині її перевищення є об’єктом оподаткування військовим збором на загальних підставах.
Чи застосовується штраф за відмову в проведенні розрахунків банківськими картками?
Законом України від 15 березня 2022 року №2120-IХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесені зміни до п. 1 частини першої ст.255 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).
Пунктом 1 частини першої ст. 255 КУпАП встановлено, що уповноважені особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та його територіальних органів мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення у справах про адміністративні правопорушення, вчинені, зокрема, за ст. 163 прим. 15 КУпАП.
Статтею 163 прим 15 КУпАП визначено, що порушення порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), у тому числі перевищення граничних сум розрахунків готівкою, недотримання установлених законодавством вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів – тягне за собою накладення штрафу на фізичну особу – підприємця, посадових осіб юридичної особи від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 1700 грн до 3400 грн.
Дія, передбачена частиною першою ст.163 прим. 15 КУпАП, вчинена особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке ж порушення, – тягне за собою накладення штрафу від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 8500 грн до 17000 грн).
Де платник податків може отримати інформацію щодо електронних форматів нових форм документів?
З метою створення сприятливих умов для подання електронних документів на вебпорталі ДПС ведеться рубрика «Електронна звітність». Платники та розробники програмних забезпечень мають можливість отримати самостійно електронні формати документів, необхідні довідники, програмне забезпечення по формуванню документів в електронній формі та ознайомитись з актуальними новинами.
Чи оподатковується автомобіль, що включений після 1 лютого до Переліку автомобілів, які підлягають оподаткуванню транспортним податком?
Згідно з п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПКУ платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПКУ є об’єктами оподаткування.
Підпунктом 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПКУ визначено, що об’єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі (далі – Мінекономіки), за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об’єму циліндрів двигуна, типу пального.
Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року Мінекономіки, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі – Перелік), який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об’єм циліндрів двигуна, тип пального.
Механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 66 «Про затвердження Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів та внесення змін у додатки 1 і 2 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів» (далі – Методика).
Відповідно до абзацу другого пункту 13 Методики у разі відсутності на офіційному вебсайті Мінекономіки інформації про марку, модель легкового автомобіля, що має ознаки об’єкта оподаткування транспортним податком, Мінекономіки за зверненням Державної податкової служби України та/або власника зазначеного легкового автомобіля визначає його середньоринкову вартість, доповнює Перелік, зазначений в абзаці першому пункту 13 Методики, такою інформацією та розміщує її на своєму офіційному вебсайті.
Разом з тим, власник легкового автомобіля може отримати інформацію з офіційного вебсайту Мінекономіки про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, об’єм циліндрів двигуна та тип пального (пункт 14 Методики).
Враховуючи викладене, визначальною ознакою віднесення транспортного засобу до об’єкта оподаткування транспортним податком є наявність його у Переліку.
При цьому, якщо Мінекономіки доповнює Перелік відповідним легковим автомобілем, у тому числі після 1 лютого податкового (звітного) року, то такий автомобіль є об’єктом оподаткування транспортним податком починаючи з 1 січня податкового (звітного) року.
Які дії у разі прийняття юридичною особою рішення про закриття відокремленого підрозділу?
Відповідно до статті 95 ЦКУ відокремлені підрозділи не є юридичними особами, вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники відокремлених підрозділів призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи (у тому числі відомості про керівника відокремленого підрозділу) включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – ЄДР).
Згідно з пунктом 97.4 статті 97 ПКУ особою, відповідальною за погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу щодо філій, відділень, інших відокремлених підрозділів платника податків, що ліквідуються, є такий платник податків.
У разі прийняття уповноваженим органом управління юридичної особи рішення про закриття відокремленого підрозділу призначається особа, на яку покладаються повноваження щодо закриття відокремленого підрозділу та до якої з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами відокремленого підрозділу. Виконання таких функцій може бути покладено на керівника відокремленого підрозділу.
Якщо ж органом управління юридичної особи не визначено особу, що відповідає за закриття відокремленого підрозділу, то такою особою є керівник юридичної особи.
Враховуючи викладене, у разі прийняття рішення про закриття відокремленого підрозділу, заява за формою № 8-ОПП підписується керівником відокремленого підрозділу, особою, відомості про яку включені до ЄДР, або керівником юридичної особи та скріплюється відповідною печаткою (за наявності).
Чи подається декларація акцизного податку платником, який протягом звітного періоду не провадив господарську діяльність?
Згідно з п. 223.2 ст. 223 Податкового кодексу України платники податку, визначені п. 212.1 ст. 212 ПКУ (крім імпортерів підакцизних товарів, зазначених у підпунктах 215.3.4, 215.3.5, 215.3.5 прим. 1, 215.3.5 прим. 2, 215.3.6, 215.3.7, 215.3.8 п. 215.3 ст. 215 ПКУ), подають щомісяця не пізніше 20 числа наступного звітного (податкового) періоду контролюючому органу за місцем реєстрації декларацію з акцизного податку (далі – Декларація) за формою, затвердженою у порядку, встановленому ст. 46 ПКУ.
Відповідно до п. 49.2 прим. 1 ст. 49 ПКУ платники, визначені п.п. 212.1.15 п. 212.1 ст. 212 ПКУ, а також платники, які мають діючі (у тому числі призупинені) ліцензії на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством, зобов’язані за кожний встановлений ПКУ звітний період подавати податкові декларації незалежно від того, чи провадили такі платники господарську діяльність у звітному періоді.
Згідно з п. 2 розд. І Порядку заповнення та подання декларації акцизного податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.01.2015 № 14, за кожний встановлений ПКУ звітний період незалежно від того, чи провадили платники господарську діяльність у звітному періоді та чи виникають податкові зобов’язання зі сплати акцизного податку, заповнюють та подають відповідні розділи та додатки до Декларації:
суб’єкти господарювання, які відповідно до п. 212.1 ст. 212 ПКУ є платниками акцизного податку та мають чинні (у тому числі призупинені) ліцензії на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством;
платники, визначені п.п. 212.1.15 п. 212.1 ст. 212 ПКУ.
Інші платники заповнюють та подають розділи і додатки до Декларації лише щодо тих операцій, які вони здійснюють і за якими у них виникають податкові зобов’язання зі сплати акцизного податку.
Таким чином, платник акцизного податку, який протягом звітного періоду не провадив господарську діяльність, але має чинні (у тому числі призупинені) ліцензії на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством або є особою (у тому числі юридичною особою, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без створення юридичної особи), постійним представництвом, які реалізують пальне або спирт етиловий зобов’язаний подавати
Декларацію із проставленням нулів у клітинках відповідних граф (прочерки та інші знаки чи символи не проставляються).
Інші платники подають Декларацію тільки у періодах, коли проводилась господарська діяльність та заповнюють розділи і додатки до Декларації лише щодо тих операцій, які вони здійснюють і за якими у них виникають податкові зобов’язання зі сплати акцизного податку.
Чи може платник, який обрав спрощену систему оподаткування за ставкою 2 відсотки, обрати іншу ставку протягом року?
Платники єдиного податку третьої групи за ставкою 2 відсотки доходу не обмежені в праві змінити ставку єдиного податку третьої групи на 3 або 5 відсотків доходу шляхом подання до контролюючого органу заяви про зміну ставки.
При цьому у заяві про зміну ставки суб’єкти господарювання:
- не заповнюють розділ 5.1 «Обрання або перехід на спрощену систему оподаткування»;
- зазначають у розділі 5.2 «Зміна ставки та групи» у полі «зі ставки» діючу ставку у розмірі 2 відс., а у полі «на ставку» – обрану ставка у розмірі 3 або 5 відсотків доходу.
Такі платники єдиного податку мають право змінити ставку 2 відсотки доходу на ставку єдиного податку, яку застосовували до обрання спрощеної системи з особливостями оподаткування.
Відповідні роз’яснення розміщені на вебпорталі ДПС за посиланням: https://tax.gov.ua/media-tsentr/novini/582709.html