25-08-2022 | категорія: Новини
ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє 25.08.22
.jpg)
Чи є платниками екологічного податку суб'єкти господарювання, які здійснюють тимчасове розміщення акумуляторів та шин?
З 01.01.2013 року Законом України від 24 травня 2012 року № 4834-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм» внесені зміни до ПКУ, зокрема, змінено значення поняття «розміщення відходів», яке визначено п.п. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.
Розміщення відходів - постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів (п.п. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Відповідно до п.п. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240 ПКУ платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання).
Враховуючи вищенаведене, суб’єкти господарювання, які здійснюють тимчасове розміщення (зберігання) відходів, в тому числі небезпечних (акумулятори, шини, люмінесцентні лампи тощо), до їх передачі на утилізацію та захоронення не є платниками екологічного податку з 01.01.2013 року за умови наявності у них договору на видалення та утилізацію відходів з суб’єктами господарювання (комунальними або спеціалізованими підприємствами тощо).
Суб’єкти господарювання, які здійснюють тимчасове розміщення (зберігання) відходів, в тому числі небезпечних (акумулятори, шини, люмінесцентні лампи тощо), є платниками екологічного податку у разі відсутності у них договору на видалення та утилізацію відходів, в якому визначаються терміни передачі відходів на утилізацію та захоронення.
Чи можна підприємцю, у зв’язку з припиненням діяльності з продажу алкогольних напоїв, здійснити реалізацію залишків алкогольних напоїв іншому підприємцю?
Відповідно до ст. 15 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) може здійснюватися суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю. Оптова торгівля алкогольними напоями здійснюються суб’єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії на оптову торгівлю.
Статтею 1 Закону № 481 визначено, що роздрібна торгівля – діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб’єктах господарювання (у тому числі іноземних суб’єктах господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) громадського харчування.
Під оптовою торгівлею слід розуміти діяльність по придбанню і відповідному перетворенню товарів для наступної їх реалізації суб’єктам господарювання (у тому числі іноземним суб’єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) роздрібної торгівлі, іншим суб’єктам господарювання (у тому числі іноземним суб’єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва).
Враховуючи викладене, для здійснення суб’єктом господарювання реалізації залишків алкогольних напоїв іншому суб’єкту господарювання, що проводиться в зв’язку з припиненням діяльності з продажу алкогольних напоїв, такий суб’єкт господарювання повинен придбати ліцензію на оптову торгівлю алкогольними напоями або на підставі наявної ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольним напоями здійснити реалізацію алкогольної продукції кінцевому споживачу.
Чи передбачено застосування РРО фізичними особами, які здійснюють незалежну професійну діяльність?
Відповідно до преамбули Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції Закону України від 2 грудня 2010 року № 2756-VI, далі – Закон), дія Закону поширюється на усіх суб’єктів господарювання та їх господарські одиниці, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Встановлення норм щодо незастосування реєстраторів розрахункових операцій у інших законах, крім Податкового кодексу України, не допускається.
При цьому, нормами ст. 178 ПКУ, якою визначено порядок оподаткування фізичних осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, не передбачено обов’язкового застосування реєстратора розрахункових операцій при здійсненні готівкових та/або безготівкових розрахунків такими платниками податку.
Враховуючи вищевикладене, фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, мають право не застосовувати реєстратори розрахункових операцій при здійсненні готівкових та/або безготівкових розрахунків.
Чи може платник подати уточнюючу звітність після отримання повідомлення про проведення планової документальної перевірки, але до початку перевірки?
Пунктом 50.2 ст. 50 Податкового кодексу України визначено, що платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок (з урахуванням термінів продовження, зупинення або перенесення термінів її проведення) не має права подавати уточнюючі податкові декларації (розрахунки) до поданих ним раніше податкових декларацій з відповідного податку і збору за звітний (податковий) період, який перевіряється контролюючим органом.
Це правило не поширюється на випадки, встановлені абзацом третім п. 50.1 ст. 50 ПКУ.
Відповідно до абзацу третього п. 50.1 ст. 50 ПКУ у разі якщо показники оприлюдненої разом з аудиторським звітом річної фінансової звітності зазнали змін порівняно з показниками звіту про фінансовий стан (баланс) та звіту про прибутки та збитки та інший сукупний дохід (звіту про фінансові результати), що подаються разом з податковою декларацією згідно з абзацом другим п. 46.2 ст. 46 ПКУ, та такі зміни вплинули на показники раніше поданої річної податкової декларації з податку на прибуток підприємств за відповідний податковий (звітний) період, платники податку на прибуток, які відповідно до Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з аудиторським звітом, подають уточнюючий розрахунок до річної податкової декларації у строк не пізніше 10 червня року наступного за звітним.
Згідно з п. 77.4 ст. 77 ПКУ про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому (його представнику) не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано (вручено) у порядку, визначеному ст. 42 ПКУ, копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.
Отже, платник податку може подати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій з відповідного податку і збору за звітний (податковий) період, який перевіряється контролюючим органом до дати початку проведення перевірки, яка вказана в копії наказу про проведення документальної планової перевірки та письмовому повідомленні про проведення перевірки.
Який порядок подання Звіту про використання доходів неприбуткової організації профспілками?
Відповідно до п.п. 133.4.6 п. 133.4 ст. 133 Податкового кодексу України до неприбуткових, підприємств, установ та організацій, що відповідають вимогам п. 133.4 ст. 133 ПКУ і не є платниками податку, зокрема, можуть бути віднесені професійні спілки, їх об’єднання та організації профспілок, а також організації роботодавців та їх об’єднання.
Законом України від 16 січня 2020 року № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23.05.2020, внесено зміни до п. 46.2 ст. 46 ПКУ, зокрема, з якого вилучено преференцію щодо подання професійними спілками, їх об’єднаннями та організаціями профспілок звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації (далі – Звіт) лише у разі порушень вимог п. 133.4 ст. 133 ПКУ.
Так, абзацом дев’ятим п. 46.2 ст. 46 ПКУ визначено, що неприбуткові організації, визначені п. 133.4 ст. 133 ПКУ, подають Звіт за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та річну фінансову звітність.
Форма Звіту затверджена наказом Міністерства фінансів України від 17.06.2016 № 553 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 28.04.2017 № 469).
Згідно з п.п. 133.4.7 п. 133.4 ст. 133 ПКУ для неприбуткових організацій, які відповідають вимогам п. 133.4 ст. 133 ПКУ та внесені до Реєстру неприбуткових установ та організацій, встановлюється річний податковий (звітний) період, крім випадків, передбачених п.п. 133.4.3 п. 133.4 ст. 133 ПКУ.
Податкові декларації, крім випадків, передбачених ПКУ, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 п. 49.18 ст. 49 ПКУ – протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року (п.п. 49.18.3 п. 49.18 ст. 49 ПКУ).
Отже, професійні спілки, їх об’єднання та організації профспілок, починаючи зі звітного (податкового) періоду – 2020 рік подають Звіт та річну фінансову звітність протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.
Чи може голова правління юридичної особи бути зареєстрована як ФОП?
Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
Статтею 120 Конституції України, визначено, що члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.
Пунктом 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 року № 24-92 «Про впорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» передбачено, що керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого самоврядування заборонено безпосередньо займатись підприємницькою діяльністю.
Відповідно до п. 4 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мін’юсту і Мінфіну від 28.06.93 № 43 встановлено, що керівники державних підприємств, установ, організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).
Згідно зі ст. 45 Господарського Кодексу України підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.
Відповідно до ст. 58 ГКУ передбачено, що суб’єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.
Чинним законодавством не передбачено обмежень щодо реєстрації фізичною особою – підприємцем посадової особи юридичної особи приватного права (голови правління).
Як здійснюється взяття на облік ФОП, яка протягом року вдруге зареєструвалася у державного реєстратора, але у податковій не була знята з обліку?
Підстави та порядок зняття з обліку фізичних осіб – підприємців у контролюючих органах визначені п. 65.10 ст. 65 ПКУ та розд. XI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588.
Відповідно до п.п. 1 п. 11.18 розд. XI Порядку № 1588 підставою для зняття фізичної особи – підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – ЄДР) про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою – підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою.
Дата зняття з обліку фізичної особи – підприємця відповідає даті отримання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця.
Підпунктом 6 п. 11.18 розд. XI Порядку № 1588 визначено, що після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа – платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.
Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності.
Якщо після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа повторно реєструється як підприємець за новим місцем проживання (місцезнаходженням), що обслуговується іншим контролюючим органом, то процедури, визначені п.п. 6 п. 11.18 розд. XI Порядку № 1588, завершуються у контролюючому органі за новим місцем проживання (місцезнаходженням).
Згідно з п. 6.1 розд. VI Порядку № 1588 взяття на облік за основним місцем обліку фізичної особи – підприємця здійснюється після її державної реєстрації згідно із Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», контролюючим органом за місцем її державної реєстрації на підставі, зокрема, відомостей про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця.
Взяття на облік за основним місцем обліку фізичної особи – підприємця контролюючим органом проводиться у день отримання відомостей про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця та здійснюється датою внесення даних до Реєстру самозайнятих осіб за номером, який відповідає порядковому номеру реєстрації відповідного повідомлення державного реєстратора в журналі реєстрації заяв та повідомлень про взяття на облік (внесення змін) платників податків (для самозайнятих осіб) за формою № 7-ОПП (п. 6.4 розд. VI Порядку № 1588).
При цьому взяття на облік фізичної особи – підприємця, яка протягом року вдруге зареєструвалася у державного реєстратора, але у контролюючих органах ще не була знята з обліку, не припиняє її зобов’язань по забезпеченню остаточних розрахунків з податків від провадження підприємницької діяльності за її першою реєстрацією.
Тобто, незалежно від того, що процедура зняття з обліку фізичної особи – підприємця в контролюючих органах не завершена, але протягом року такий платник вдруге зареєструвався у державного реєстратора, то взяття його на облік здійснюється контролюючими органами за основним місцем обліку у день отримання відомостей з ЄДР щодо фізичної особи – підприємця та здійснюється датою внесення даних до Реєстру самозайнятих осіб за номером, який відповідає порядковому номеру реєстрації відповідного повідомлення державного реєстратора.
Чи може бути застосовано адміністративний арешт коштів на рахунку платника податків?
Відповідно до п. 94.4 ст. 94.4 ПКУ арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.
Згідно з п.п. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 ПКУ арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду.
Чи мають право працівники податкових органів відмовити платникам податків у прийнятті податкової декларації?
Відповідно до п. 49.8 ст. 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов’язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов’язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов’язкових реквізитів, передбачених пп. 48.3 та 48.4 ст. 48 ПКУ. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Пунктом 49.9 ст. 49 ПКУ визначено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов’язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом. Тобто, посадова особа контролюючого органу не може відмовити у прийнятті податкової декларації з будь-яких причин, не визначених ст. 49 ПКУ, включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від’ємного значення об’єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов’язань тощо.
Згідно з п. 49.11 ст. 49 ПКУ у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог п. 48.3 та п. 48.4 ст. 48 ПКУ, а також недотримання вимог абзаців першого – третього п. 49.4 ст. 49 ПКУ, такий контролюючий орган зобов’язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови:
у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв’язку, - протягом п’яти робочих днів з дня її отримання;
у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання.
Зокрема, у разі отримання відмови контролюючим органом у прийнятті податкової декларації платник податків має право оскаржити рішення контролюючого органу в адміністративному або судовому порядку, передбаченому ст. 56 ПКУ (п.п. 49.12.2 п. 49.12 ст. 49 ПКУ).
Відповідно п. 49.13 ст. 49 ПКУ у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.
За кожною заявою платника податків щодо порушення посадовою особою контролюючого органу цієї статті в обов’язковому порядку проводиться службове розслідування відповідно до закону. За результатами такого розслідування, винна посадова особа контролюючого органу може бути притягнута до відповідальності, відповідно до закону (п. 49.14 ст. 49 ПКУ).