26-09-2022 | категорія: Новини
ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє 26.09.22
.jpg)
Чи передбачена відповідальність юридичної особи, якщо в ході перевірки виявлені помилки у звітності, які не призвели до заниження податків?
Відповідно до абзацу першого п. 46.1 ст. 46 ПКУ податкова декларація, розрахунок, звіт – документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених ПКУ) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов’язання, у тому числі податкового зобов’язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких, зокрема, податковим законодавством передбачено звільнення платника податку від обов’язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Пунктом 111.1 ст. 111 ПКУ визначено, що за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності:
фінансова;
адміністративна;
кримінальна.
Главою 11 розд. II «Адміністрування податків, зборів, платежів» ПКУ не передбачено фінансової відповідальності платників податків при виявленні помилок в податковій звітності, які не призвели до заниження податкових зобов’язань.
Водночас, ст. 163 прим. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) встановлено, що за порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку тягне за собою накладення штрафу у розмірі від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дії, передбачені частиною першою ст. 163 прим. 1 КУпАП, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, якщо під час перевірки (документальної або камеральної) юридичної особи контролюючим органом виявлені помилки у податковій звітності, які не призвели до заниження податкового зобов’язання, але є наданням недостовірної інформації чи перекрученням показників податкового обліку, то до такого платника може бути застосована адміністративна відповідальність згідно зі ст. 163 прим. 1 КУпАП.
Хто є платником транспортного податку у разі передачі юридичною особою автомобіля у фінансовий лізинг?
Згідно з п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 розд. ХІІ ПКУ об’єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПКУ є об’єктами оподаткування (п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПКУ).
Відповідно до п.п. «б» п.п. 14.1.97 п. 14.1 ст. 14 ПКУ фінансовий лізинг – господарська операція юридичної особи (лізингодавця), за якою лізингодавець передає лізингоодержувачу майно, яке є основним засобом і придбане або виготовлене лізингодавцем, а також усі ризики та винагороди, пов’язані з правом володіння та користування об’єктом фінансового лізингу.
Терміни «фінансовий лізинг» та «фінансова оренда» для цілей ПКУ є тотожними.
Лізинг вважається фінансовим за наявності хоча б однієї з таких умов:
об’єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відс. його первісної вартості, а лізингоодержувач зобов’язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об’єкт лізингу з подальшим переходом права власності від лізингодавця до лізингоодержувача за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;
балансова (залишкова) вартість об’єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відс. первісної вартості ціни такого об’єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору;
сума лізингових платежів, зазначених у договорі лізингу на момент укладення такого договору, дорівнює первісній вартості об’єкта лізингу або перевищує її;
майно, що передається у лізинг, виготовлене за замовленням лізингоодержувача та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоодержувача, виходячи з його технологічних та якісних характеристик.
Враховуючи викладене, у разі передачі легкового автомобіля у фінансовий лізинг, платником транспортного податку щодо транспортних засобів, зареєстрованих в Україні згідно з чинним законодавством, є лізингодавець (юридична особа – власник транспортного засобу). При цьому Декларація подається за місцем реєстрації об’єкта оподаткування протягом місяця з дня виникнення права власності на такий об’єкт, а сплата транспортного податку здійснюється з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт.
Який орган видає дозвіл на викиди забруднюючих речовин в повітря стаціонарними джерелами?
Частиною першою ст. 1 «Визначення термінів» Закону України від 16 жовтня 1992 року № 2707-ХІІ «Про охорону атмосферного повітря» встановлено, що викид – це надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин.
Відповідно до ст. 11 прим. 1 «Видача, відмова у видачі, анулювання дозволу на викиди та призупинення господарської діяльності суб’єкта господарювання» Закону № 2707 видача (відмова у видачі) дозволу на викиди здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища або через центри надання адміністративних послуг протягом двадцяти робочих днів з дня надходження заяви та документів, необхідних для його видачі, безоплатно відповідно до Закону України від 06 вересня 2005 року № 2806-IV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».
Подання суб’єктом господарювання (уповноваженим ним органом або особою) заяви про одержання (анулювання) дозволу на викиди, а також видача (відмова у видачі, анулювання) такого дозволу на викиди здійснюються в паперовій та/або електронній формах.
Для одержання дозволу на викиди суб’єкт господарювання, об’єкт якого належить до першої групи, та суб’єкт господарювання, об’єкт якого знаходиться на території зони відчуження, зони безумовного (обов’язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, подає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, або через центри надання адміністративних послуг, а суб’єкт господарювання, об’єкт якого належить до другої або третьої групи, – обласним, Київській, Севастопольській міським державним адміністраціям, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища або через центри надання адміністративних послуг:
документи, в яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин, оформлені відповідно до вимог, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, в паперовій та/або електронній формі;
відомості, що підтверджують факт та дату опублікування в місцевих друкованих засобах масової інформації повідомлення про намір отримати дозвіл на викиди, із зазначенням адреси обласної, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, до яких можуть надсилатися зауваження громадських організацій та окремих громадян у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
відомості щодо наявності висновку з оцінки впливу на довкілля, в якому визначено допустимість провадження планованої діяльності, яка згідно з вимогами Закону України від 23 травня 2017 року № 2059-VIII «Про оцінку впливу на довкілля» підлягає оцінці впливу на довкілля;
повідомлення обласної, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища про наявність або відсутність зауважень громадськості щодо видачі суб’єкту господарювання дозволу на викиди, що надається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачою дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 302.
Чи мають право податкові органи в ході перевірки вимагати проведення інвентаризації основних засобів?
Згідно з п.п. 20.1.9 п. 20.1 ст. 20 ПКУ контролюючі органи мають право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки з використанням інформації та документів щодо результатів такої інвентаризації за наслідками таких перевірок або під час наступних заходів податкового контролю.
Відповідно до абзацу шостого п. 7 розд. І Положення про інвентаризацію активів та зобов’язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879, проведення інвентаризації є обов’язковим, зокрема, на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації. У цих випадках інвентаризація має розпочатися у термін та в обсязі, зазначених у належним чином оформленому документі цих органів, але не раніше дня отримання підприємством відповідного документа.
Вимога про проведення інвентаризації надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному ст. 42 ПКУ.
Відповідно до п.п. 16 п. 3 розд. ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.12.2021 № 702), загальні положення акту (довідки) документальної планової перевірки (відповідні додатки до загальних положень) мають містити інформацію про проведені платником податків під час здійснення перевірки інвентаризації його основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки, а також інформацію щодо інвентаризації документів, розрахунків (у разі її проведення).
Залежно від фінансово-господарської діяльності платника податків та результатів перевірки до інформативних додатків належать, зокрема, копії матеріалів (описи, відомості, протоколи) про результати проведеної платником податків інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів тощо (п. 1 розд. ІV Порядку № 727).
Які дії підприємця у випадку несвоєчасного перерахування єдиного внеску з вини банку?
Відповідно до частини дванадцятої ст. 25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» контролюючі органи застосовують до банків фінансові санкції, зокрема:
за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування банками на рахунки контролюючих органів сум єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, фінансових санкцій, зазначених у частині одинадцятій ст. 25 Закону № 2464, контролюючими органами нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсоток зазначених сум, розрахована за кожний день прострочення їх перерахування (зарахування), та накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не зарахованих (неперерахованих) сум (п. 1 частини дванадцятої ст. 25 Закону № 2464).
Фінансові санкції до суб’єктів господарювання за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску визначено частиною одинадцятою ст. 25 Закону № 2464, яка не передбачає застосування контролюючим органом до суб’єкта господарювання штрафних санкцій у випадку несвоєчасного перерахування (неперерахування) єдиного внеску з вини банку.
Абзацами першим та другим п. 8.1 ст. 8 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Поряд з тим, відповідно до п. 129.6 ст. 129 ПКУ за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом № 2346, з вини банку, органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, установи – учасника платіжної системи, еквайрія такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафи у розмірах, встановлених ПКУ.
Згідно з п. 129.7 ст.129 ПКУ не вважається порушенням строку перерахування податків, зборів, платежів з вини банку порушення, вчинене внаслідок регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до нестачі вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку, крім випадків, коли банк повернув платіжні доручення без виконання або платник податків звернувся до банку, що віднесений до категорії неплатоспроможних, та ініціювання сплати коштів не було завершене.
Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік строку зарахування податків, зборів та інших платежів розпочинається з моменту такого відновлення.
Таким чином, у випадку несвоєчасного перерахування (неперерахування) єдиного внеску з вини банку суб’єкт господарювання повинен надати до контролюючого органу заяву з копіями платіжних документів, що засвідчують факт подання їх до установи банку. При цьому контролюючий орган не застосовує до такого суб’єкта господарювання штрафні санкції та/або пеню.
Який термін сплати грошового зобов’язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні?
Відповідно до п. 58.1 ст. 58 ПКУ контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов’язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до ст. 54 ПКУ (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт:
невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації;
завищення розміру задекларованого від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розд. V ПКУ;
заниження або завищення суми податкових зобов’язань, заявленої у податковій (митній) декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки;
завищення сум податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету, заявлених у податкових деклараціях, зокрема при використанні права на податкову знижку відповідно до розд. IV ПКУ;
наявності помилок при визначенні обов’язкових реквізитів податкової накладної та/або відсутності реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до податкової накладної протягом граничних строків, передбачених ПКУ.
Згідно з п. 57.3 ст. 57 ПКУ у разі визначення грошового зобов’язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 – 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 ПКУ, платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму грошового зобов’язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов’язання платник податків зобов’язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження.
Як в ІКП відображаються відомості про надане платникам податків відстрочення податкового боргу?
Відповідно до абзаців першого-третього п. 1 підрозд. 1 розд. VI Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 № 5 (далі – Порядок № 5) відображення в інформаційній системі відомостей про надані платникам розстрочення (відстрочення) здійснюється у такому порядку:
про розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) – відповідно до ст. 100 розд. II ПКУ та порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) платників податків;
про розстрочення (відстрочення) заборгованості зі сплати платежів до бюджетів (заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок)) – відповідно до законодавства, яким передбачено надання такого розстрочення (відстрочення), у тому числі за рішенням суду, що набрало законної сили.
Згідно з абзацом першим п. 100.1 ст. 100 ПКУ розстроченням, відстроченням грошових зобов’язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов’язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру 120 відс. річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день прийняття контролюючим органом рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу.
Надання розстрочень (відстрочень) грошових зобов’язань (податкового боргу) відображається в інтегрованій картці платника (далі – ІКП) датою проведення в інформаційній системі укладеного договору про розстрочення (відстрочення) відповідними обліковими показниками (операціями) як зменшення суми грошових зобов’язань (податкового боргу) (п. 1 підрозд. 2 розд. VI Порядку № 5).
Пунктом 3 підрозд. 2 розд. VI Порядку № 5 визначено, що під час надання розстрочення (відстрочення) в ІКП відбувається зменшення сум, які підлягають розстроченню (відстроченню), з урахуванням хронології виникнення:
основного платежу (податкового зобов’язання) – у першу чергу;
штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) – у другу чергу;
пені, нарахованої відповідно до ст. 129 розд. II ПКУ, та процентів за користування розстроченням (відстроченням)/пені, нарахованої відповідно до ст. 25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» – у третю чергу.
Згідно з п. 4 підрозд. 2 розд. VI Порядку № 5 відображення в ІКП чергової суми розстрочення (відстрочення) здійснюється шляхом використання облікових показників (операцій) щодо нарахування платежу згідно з графіком погашення розстрочених (відстрочених) сум, передбаченим договором про розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) або складеним на підставі рішення, прийнятого з метою виконання спеціального закону або рішення суду.
Погашення суми розстрочення (відстрочення) здійснюється у загальному порядку погашення згідно з черговістю виникнення.
Пунктом 5 підрозд. 2 розд. VI Порядку № 5 передбачено, що під час нарахування чергових часток розстрочених (відстрочених) сум відповідно до хронології виникнення в ІКП відбувається нарахування:
у першу чергу – розстроченого (відстроченого) основного платежу (податкового зобов’язання);
у другу чергу – розстрочених (відстрочених) штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);
у третю чергу – розстроченої (відстроченої) пені та/або процентів за користування розстроченням (відстроченням);
у четверту чергу – процентів за користування розстроченням (відстроченням) у разі розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань/пені на суму податкового боргу за період до початку дії розстрочення (відстрочення) у разі розстрочення (відстрочення) податкового боргу;
у п’яту чергу – процентів за користування розстроченням (відстроченням) у разі розстрочення (відстрочення) податкового боргу.
Під час нарахування чергової частки розстрочення (відстрочення) податкового боргу в інформаційній системі відбувається нарахування пені за несвоєчасну сплату на суму нарахованої частки податкового боргу відповідно до ст. 129 розд. II ПКУ та розраховується штраф відповідно до ст. 126 розд. II ПКУ (п. 6 підрозд. 2 розд. VI Порядку № 5).
Відповідно до п. 7 підрозд. 2 розд. VI Порядку № 5 під час погашення розстроченого (відстроченого) грошового зобов’язання (податкового боргу) у день його (його частини) фактичного погашення за весь період користування розстроченням (відстроченням) в інформаційній системі здійснюється нарахування процентів за користування таким розстроченням (відстроченням).
Нарахування процентів, розмір яких дорівнює розміру 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день прийняття рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу), відображається в ІКП операціями з нарахувань суми процентів за користування розстроченням (відстроченням).
Нарахування процентів розпочинається наступного календарного дня після початку дії розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) та наступного календарного дня після граничного строку сплати чергової частки розстроченого (відстроченого) грошового зобов’язання (податкового боргу) та здійснюється у день фактичного погашення розстроченого (відстроченого) грошового зобов’язання (податкового боргу) (його частини), крім випадку несплати залишку розстроченої (відстроченої) суми в останній термін нарахування за договором про розстрочення (відстрочення).
У разі несплати залишку розстроченої (відстроченої) суми в останній термін нарахування за договором, нарахування процентів здійснюється у день закінчення строку дії договору про розстрочення (відстрочення).
Моніторинг повноти та своєчасності відображення в інформаційній системі сум нарахованої пені за несвоєчасну сплату на суму нарахованої частки податкового боргу та процентів за користування розстроченням (відстроченням) у разі розстрочення (відстрочення) грошового зобов’язання (податкового боргу) забезпечується керівником структурного підрозділу територіального органу ДПС, до компетенції якого належить розстрочення (відстрочення) платежів.
Рентна плата за спеціальне використання води: терміни подання декларації та строк сплати
Пунктом 257.1 ст. 257 ПКУ встановлено, що базовий податковий (звітний) період, зокрема для рентної плати за спеціальне використання води (далі – рентна плата) дорівнює календарному кварталу.
Згідно з п.п. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 ПКУ податкові декларації, крім випадків, передбачених ПКУ, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.
Платник рентної плати до закінчення визначеного розд. II ПКУ граничного строку подання податкових декларацій за податковий (звітний) період, визначений ст. 257 ПКУ, подає до відповідного контролюючого органу за місцем податкової реєстрації за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПКУ, податкову декларацію, яка містить, зокрема додатки з рентної плати за спеціальне використання води (п.п. 257.3.4 п. 257.3 ст. 257 ПКУ).
Водночас, платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку) (п. 63.3 ст. 63 ПКУ).
З метою забезпечення єдиного підходу до здійснення обліку платників рентної плати та подання податкової звітності з рентної плати, припис п.п. 257.3.4 п. 257.3 ст. 257 ПКУ в частині подання платником рентної плати податкової звітності необхідно застосовувати з урахуванням п. 63.3 ст. 63 ПКУ, а саме за неосновним місцем обліку – місцезнаходженням водних об’єктів або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність з використанням обсягів води, отриманих шляхом забору з таких водних об’єктів.
Підпунктом 255.11.1 п. 255.11 ст. 255 ПКУ передбачено, що водокористувачі самостійно обчислюють рентну плату щокварталу наростаючим підсумком з початку року.
Форма Податкової декларації з рентної плати та додатки (розрахунки) до неї затверджені наказом Міністерства фінансів України від 17.08.2015 № 719 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 07.11.2016 № 927).
Сума податкових зобов’язань з рентної плати, визначена у податковій декларації за податковий (звітний) квартал, сплачується платником до бюджету протягом 10 календарних днів після закінчення граничного строку подання такої податкової декларації (п. 257.5 ст. 257 ПКУ).
Слід зазначити, що платники рентної плати подають одночасно з податковими деклараціями контролюючим органам копії, зокрема дозволу на спеціальне водокористування та статистичної звітності про використання води (п.п. 255.11.19 п. 255.11 ст. 255 ПКУ).
Який термін зберігання КОРО та РК після їх закінчення?
Відповідно до п. 6 ст. 3 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95 - ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями, суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій або безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов’язані забезпечувати зберігання (у разі використання) використаних книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок протягом трьох років після їх закінчення.
Чи продовжено строк проведення одноразового добровільного декларування у зв’язку із введенням воєнного стану?
Відповідно до п. 1 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України одноразове (спеціальне) добровільне декларування – це особливий порядок добровільного декларування фізичною особою, визначеною п. 3 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, належних їй активів, розміщених на території України та/або за її межами, якщо такі активи фізичної особи були одержані (набуті) такою фізичною особою за рахунок доходів, що підлягали в момент їх нарахування (отримання) оподаткуванню в Україні та з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори відповідно до вимог законодавства з питань оподаткування та/або міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та/або які не були задекларовані в порушення податкового та валютного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом будь-якого з податкових періодів, що мали місце до 01 січня 2021 року.
Одноразове (спеціальне) добровільне декларування проводиться з 01 вересня 2021 року до 01 березня 2023 року та передбачає сплату збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування в порядку, строки і розмірах, встановлених ПКУ, та виконання інших умов, визначених підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ.