28-09-2022 | категорія: Новини
ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє 28.09.22
.jpg)
Який порядок внесення інформації щодо реєстрації особи платником ПДВ до реєстру платників податків?
Відповідно до п. 183.9 ст. 183 ПКУ у разі відсутності підстав для відмови у реєстрації особи як платника податку контролюючий орган зобов’язаний протягом трьох робочих днів після надходження реєстраційної заяви до контролюючого органу внести до реєстру платників податку запис про реєстрацію такої особи як платника податку:
з бажаного (запланованого) дня реєстрації, зазначеного у реєстраційній заяві, що відповідає даті початку податкового періоду (календарного місяця), з якого такі особи вважатимуться платниками податку та матимуть право на складання податкових накладних, у разі добровільної реєстрації особи як платника податку;
з першого числа місяця, наступного за днем спливу 10 календарних днів після подання реєстраційної заяви до контролюючого органу або державному реєстратору, у разі добровільної реєстрації особи як платника податку на додану вартість, якщо бажаний (запланований) день реєстрації у заяві не зазначено;
з бажаного (запланованого) дня, що відповідає першому числу календарного кварталу, в якому буде застосовуватися ставка єдиного податку, що передбачає сплату податку на додану вартість, у разі переходу осіб на спрощену систему оподаткування;
з бажаного (запланованого) дня, що відповідає першому числу календарного місяця, в якому буде застосовуватися ставка єдиного податку, що передбачає сплату податку на додану вартість, у разі зміни ставки єдиного податку третьої групи;
з першого числа календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, у разі реєстрації осіб, визначених в абзаці першому п. 183.4 ст. 183 ПКУ, що відповідають вимогам, визначеним п. 181.1 ст. 181 ПКУ, якщо перше число календарного місяця, з якого здійснюється перехід на сплату інших податків і зборів, на день подання реєстраційної заяви не настало;
з дня внесення запису до реєстру платників податку у разі обов’язкової реєстрації особи як платника податку або у разі реєстрації осіб, визначених в абзаці першому п. 183.4 ст. 183 ПКУ, що відповідають вимогам, визначеним п. 181.1 ст. 181 ПКУ, якщо перше число календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, на день подання реєстраційної заяви настало.
Датою реєстрації особи платником ПДВ, яка вноситься до реєстру платників ПДВ, є зазначена вище дата.
Чи сплачують податок на доходи ФОП, призвані на військову службу під час мобілізації?
Відповідно до п. 25 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ, cамозайняті особи (фізичні особи – підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність), які мали або не мали найманих працівників, призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов’язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-XII, на весь період їх військової служби звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб відповідно до розділу IV ПКУ.
Підставою для такого звільнення є заява самозайнятої особи та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які подаються до податкового органу за місцем податкової реєстрації самозайнятої особи протягом 10 днів після її демобілізації. Якщо демобілізована самозайнята особа перебуває на лікуванні (реабілітації) у зв’язку з виконанням обов’язків під час мобілізації, на особливий період, заява і копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, подаються протягом 10 днів після закінчення її лікування (реабілітації).
Якщо самозайнята особа, призвана на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, має найманих працівників і на строк своєї військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, уповноважує іншу особу на виплату найманим працівникам заробітної плати та/або інших доходів, то обов’язок з нарахування та утримання податку на доходи фізичних осіб з таких виплат на строк військової служби самозайнятої особи несе ця уповноважена особа.
Податок на доходи фізичних осіб, що був нарахований та утриманий уповноваженою особою з таких виплат фізичним особам, сплачується до бюджету демобілізованою самозайнятою особою протягом 180 календарних днів з першого дня її демобілізації без нарахування штрафних і фінансових санкцій. При цьому демобілізована самозайнята особа у заяві, передбаченій у цьому пункті, зазначає дані про суми нарахованого та утриманого уповноваженою особою податку з найманих працівників протягом строку військової служби самозайнятої особи.
Податкова звітність про суми податку, нарахованого та утриманого протягом строку військової служби самозайнятої особи уповноваженою особою з найманих працівників та інших фізичних осіб, подається демобілізованою самозайнятою особою у порядку та строки, встановлені ПКУ, без нарахування штрафних і фінансових санкцій, передбачених ПКУ.
Цей пункт ПКУ застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 1126-VII.
Чи оподатковуються доходи у вигляді дивідендів, які нараховуються фізичним особам резидентом Дія Сіті?
Відповідно до п.п. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 ПКУ дивіденди – платіж, що здійснюється юридичною особою, в тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів, на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.
Для цілей оподаткування до дивідендів прирівнюються також:
платіж у грошовій чи негрошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника (учасників) у зв’язку з розподілом чистого прибутку (його частини);
суми доходів у вигляді платежів за цінні папери (корпоративні права), що виплачуються на користь нерезидента, зазначеного в підпунктах «а», «в», «г» п.п. 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ, у контрольованих операціях понад суму, яка відповідає принципу «витягнутої руки»;
вартість товарів (робіт, послуг), крім цінних паперів та деривативів, що придбаваються у нерезидента, зазначеного в підпунктах «а», «в», «г» п.п. 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ, у контрольованих операціях понад суму, яка відповідає принципу «витягнутої руки»;
сума заниження вартості товарів (робіт, послуг), які продаються нерезиденту, зазначеному в підпунктах «а», «в», «г» п.п. 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ, у контрольованих операціях порівняно із сумою, яка відповідає принципу «витягнутої руки»;
виплата в грошовій або негрошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника – нерезидента України у зв’язку зі зменшенням статутного капіталу, викупом юридичною особою корпоративних прав у власному статутному капіталі, виходом учасника зі складу господарського товариства або іншої аналогічної операції між юридичною особою та її учасником, у розмірі, що призводить до зменшення нерозподіленого прибутку юридичної особи.
Доходи у вигляді дивідендів оподатковуються відповідно до норм п. 170.5 ст. 170 ПКУ.
Згідно з п.п. 170.5.5 п. 170.5 ст. 170 ПКУ не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку дивіденди, які нараховуються на його користь емітентом корпоративних прав, який є резидентом Дія Сіті – платником податку, що сплачує податок на прибуток підприємств на особливих умовах, за умови що таким резидентом Дія Сіті – платником податку на особливих умовах не здійснювалася виплата дивідендів за акціями або іншими корпоративними правами протягом двох календарних років поспіль.
Чи застосовується РРО при проведенні розрахунку в касі підприємства з оплати вартості путівки Фонду соціального страхування?
Основним нормативно-правовим актом, що регулює розрахунки за готівку є Закон України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», який є спеціальним законом. Встановлення вимог щодо проведення розрахункових операцій за готівку іншими законами, крім Податкового кодексу України, заборонено.
Відповідно до ст. 2 Закону № 265 розрахункова операція – це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
Отже, у разі реалізації путівок, РРО необхідно використовувати на загальних підставах відповідно до вимог чинного законодавства.
Разом з тим, проведення розрахунків за реалізовані путівки виключно через банківські установи не вимагає обов’язкового застосування РРО.
На якій системі оподаткування перебуває новостворений підприємець, який в місяці, в якому відбулась його держреєстрація, подав заяву про застосування єдиного податку другої групи?
Відповідно до абзацу першого п.п. 298.1.2 п. 298.1 ст. 298 ПКУ зареєстровані в установленому порядку фізичні особи – підприємці, які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для першої або другої групи, вважаються платниками єдиного податку з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому відбулася державна реєстрація.
Отже, новостворена фізична особа – підприємець є платником єдиного податку з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому відбулася державна реєстрація, а доходи, отримані у цьому періоді, включаються до податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи підприємця (далі – Декларація).
Форма Декларації затверджена наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 № 578 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 09.12.2020 № 752).
Фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої та другої груп подають податкову декларацію платника єдиного податку – фізичної особи підприємця, у строки, встановлені для річного податкового періоду відповідно до п.п. 49.18.3 п. 49.18 ст. 49 ПКУ, протягом 60 календарних днів, що настають за останнім днем звітного (податкового) року.
У період від дати державної реєстрації до переходу на спрощену систему оподаткування фізична особа – підприємець перебуває на загальній системі оподаткування.
Підпунктом 177.5.2 п. 177.5 ст. 177 ПКУ фізичні особи – підприємці, які зареєстровані протягом року в установленому законом порядку, або переходять на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, або перейшли із спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, подають податкову декларацію за результатами звітного року, в якому розпочата така діяльність або відбувся перехід на (перехід із) спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.
Форма податкової декларації про майновий стан і доходи затверджена наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 № 859 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17.12.2020 № 783.
При цьому, податкова декларація за звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, подається платниками податків на доходи фізичних осіб, у тому числі самозайнятих осіб – до 01 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розд. IV ПКУ (п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПКУ).
Згідно з абзацом першим п. 57.1 ст. 57 ПКУ платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПКУ для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених ПКУ.
Враховуючи викладене вище, новостворена фізична особа – підприємець за період від дати державної реєстрації до дати переходу на спрощену систему оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для першої або другої груп, перебуває на загальній системі оподаткування.
Разом з тим, абзацом першим п. 49.2 ст. 49 ПКУ визначено, що платник податків зобов’язаний за кожний встановлений ПКУ звітний період, в якому виникають об’єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог ПКУ подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.
Як в податковому обліку платника податку на прибуток відображаються витрати на розробку вебсайту та його розміщення в мережі Інтернет?
Згідно з п. 1.3 Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного вебпорталу органів виконавчої влади, затвердженого наказом Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 25.11.2002 № 327/225 зі змінами та доповненнями, вебсайт – сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб’єкта і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет.
З урахуванням положень частини 1 ст. 433 Цивільного кодексу України та ст. 8 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» зі змінами та доповненнями вебсайт відноситься до об’єктів права інтелектуальної власності (авторського права).
Розміщення вебсайту в мережі Інтернет передбачає реєстрацію доменного імені та власне розміщення вебсайту (хостинг).
Статтею 1 Закону України від 15 грудня 1993 року № 3689-XII «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» визначено, що доменне ім’я – це ім’я, що використовується для адресації комп’ютерів і ресурсів в Інтернеті.
Згідно з Порядком підключення до глобальних мереж передачі даних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 року № 522, абоненти підключаються лише через операторів (суб’єктів господарювання, які надають послуги з доступу до глобальних мереж передачі даних).
Відповідно до п. 8 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 38 (МСБО 38) «Нематеріальні активи» та п. 4 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 № 242, нематеріальний актив – немонетарний актив, який не має фізичної субстанції, матеріальної форми та може бути ідентифікований.
Підпунктом 138.3.4 п. 138.3 ст. 138 ПКУ визначено 6 груп нематеріальних активів, щодо яких нараховується амортизація. Зокрема, у податковому обліку до групи 6 включаються інші нематеріальні активи (право на ведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).
З урахуванням викладеного, витрати платника податку, пов’язані з розробкою вебсайту та його розміщенням в мережі Інтернет (реєстрація доменного імені та хостинг), відносяться до 6 групи – інші нематеріальні активи. При цьому розрахунок амортизації здійснюється відповідно до норм п. 138.3 ст. 138 ПКУ.
Як оподатковується вартість майна, отриманого внаслідок поділу спільної сумісної власності подружжя?
Відповідно до п.п. 165.1.13 п. 165.1 ст. 165 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти або вартість майна (нематеріальних активів), які надходять платнику податку за рішенням суду в результаті поділу спільної сумісної власності подружжя у зв’язку з розірванням шлюбу чи визнанням його недійсним або за добровільним рішенням сторін з урахуванням норм Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року №2947-III із змінами та доповненнями.
Яким чином визначається тип об’єкта нерухомості з метою оподаткування податком на нерухоме майно?
Відповідно до п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПКУ об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктом 14.1.129.1 п.п. 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 ПКУ визначено, що будівлі, віднесені до житлового фонду поділяються на такі типи:
житловий будинок – будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу – житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень;
прибудова до житлового будинку – частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну;
квартира – ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання;
котедж – одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою;
кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах – ізольовані помешкання в квартирі, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів;
садовий будинок – будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків (п.п. 14.1.129.2 п.п. 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 ПКУ);
дачний будинок – житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку (п.п. 14.1.129.3 п.п. 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Згідно з п.п. 14.1.129 прим. 1 п.п. 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 ПКУ об’єкти нежитлової нерухомості – будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, поділяються на такі типи:
будівлі готельні – готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
будівлі офісні – будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
будівлі торговельні – торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
гаражі – гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
будівлі промислові та склади;
будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
господарські (присадибні) будівлі – допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо
інші будівлі.
База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПКУ).
База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи з загальної площі кожного окремого об’єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об’єкт (п.п. 266.3.3 п. 266.3 ст. 266 ПКУ).
Таким чином, з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, типи об’єктів нерухомості визначаються відповідно до ст. 14 ПКУ на підставі оригіналів документів, що підтверджують право власності на такі об’єкти.
Чи можуть платники податків, які подають декларації засобами електронного зв’язку, надіслати пояснення до них в електронному вигляді?
Відповідно до п. 49.3 ст. 49 ПКУ податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено ПКУ, в один із таких способів:
а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;
б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;
в) засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» та від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до п. 46.4 ст. 46 ПКУ, у разі необхідності платник податків може подати разом з такою податковою декларацією доповнення до такої декларації, які складені за довільною формою, що вважатиметься невід’ємною частиною податкової декларації. Таке доповнення подається з поясненням мотивів його подання. Платник податків, який подає звітність в електронній формі, подає таке доповнення в електронній формі.
Для забезпечення можливості платниками податків подання в електронному вигляді доповнення до декларації з поясненням його подання в усіх формах податкової звітності, затверджених в установленому порядку, передбачено спеціально відведене місце для складання такого доповнення за довільною формою.
Платники податків, які подають податкові декларації (розрахунки) засобами електронного зв’язку, можуть надати пояснення до них в контролюючі органи в електронній формі.