29-09-2022 | категорія: Новини
ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє 29.09.22
.jpg)
На який термін податковий орган може укладати договір відстрочення податків платника?
Відповідно до п. 100.1 ст. 100 ПКУ відстроченням грошових зобов’язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов’язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день прийняття контролюючим органом рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу.
Відстрочені суми грошових зобов’язань або податкового боргу погашаються рівними частками починаючи з будь-якого місяця, визначеного відповідним контролюючим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування, який згідно із п. 100.8 ст. 100 ПКУ затверджує рішення про розстрочення або відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з дня виникнення такого грошового зобов’язання або податкового боргу, або одноразово у повному обсязі (п. 100.7 ст. 100 ПКУ).
Згідно з пунктом 1.4 Порядку відстрочення грошових зобов’язань та податкового боргу платників податків, затвердженого наказом Міндоходів від 10.10.2013 № 574, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 31.10.2013 за № 1853/24385 (далі – Порядок) відстрочення грошових зобов’язань (податкового боргу) вважається наданим, якщо на підставі заяви платника податків прийнято відповідне рішення податкового органу та укладено договір про відстрочення.
Пунктом 1.9 Порядку визначено, що строк дії відстрочення грошового зобов’язання починається з дати, визначеної законом для сплати податку, збору, платежу, які передбачено відстрочити, та закінчується датою, зазначеною у договорі, за винятком випадків дострокового погашення такого грошового зобов’язання.
Строк дії відстрочення податкового боргу починається з дати прийняття податковим органом рішення про відстрочення грошового зобов’язання (податкового боргу) та закінчується датою, зазначеною у договорі про відстрочення грошового зобов’язання (податкового боргу), за винятком випадків дострокового погашення такого податкового боргу.
Отже, згідно з положеннями чинних нормативно-правових актів мінімальним терміном є:
для відстрочення грошових зобов’язань – 1 календарний місяць з дати нарахування такого грошового зобов’язання у інтегрованій картці платника,
для відстрочення податкового боргу – 1 календарний місяць з дати, на яку зафіксовано податковий борг (зазначено у рішенні та договорі про відстрочення).
При цьому максимальний строк відстрочення не визначений.
Як подати декларацію з податку на прибуток, якщо платник протягом одного кварталу перейшов на єдиний податок третьої групи (2%) та повернувся на загальну систему оподаткування?
Відповідно до п. 137.4 ст. 137 ПКУ податковими (звітними) періодами для податку на прибуток підприємств, крім випадків, передбачених п. 137.5 ст. 137 ПКУ, є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік. При цьому податкова декларація розраховується наростаючим підсумком.
Згідно з п.п. 9.6 п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ податковий (звітний) період для платників єдиного податку третьої групи, які використовують особливості оподаткування, встановлені п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, дорівнює календарному місяцю.
Оподаткування податком на прибуток підприємств платників податку, які тимчасово перейшли на сплату єдиного податку третьої групи відповідно до п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених п.п. 9.12 п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ.
Зокрема, абзацами шостим – сьомим п.п. 9.12 п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ визначено, що платник, який протягом календарного року перейшов на сплату єдиного податку за ставкою 2 відсотки, у разі відновлення ним у цьому ж році сплати податку на прибуток підприємств складає та подає податкову декларацію з податку на прибуток підприємств наростаючим підсумком з початку такого календарного року. При цьому результати діяльності за періоди перебування на сплаті єдиного податку за ставкою 2 відсотки не враховуються при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, зазначеного у п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ, з урахуванням положень підрозд. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ для платників податку на прибуток, які перейшли із спрощеної системи оподаткування на загальну.
Обсяг річного доходу від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків) платника податку на прибуток підприємств для цілей застосування п.п. 39.2.1.7 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 та п. 137.5 ст. 137 ПКУ обчислюється за весь звітний рік, у тому числі з урахуванням доходів, отриманих за періоди такого року, в яких такий платник податку перебував на сплаті єдиного податку за ставкою 2 відсотки.
Отже, якщо платник податку, який застосовує річний або квартальний звітний період, протягом одного кварталу (в середині другого кварталу, наприклад, з 01 травня 2022 року) перейшов на сплату єдиного податку третьої групи зі ставкою 2 відсотки та повернувся на загальну систему оподаткування (наприклад, з 01 червня 2022 року), то такий платник складає та подає податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за звітний період півріччя 2022 року. В цій декларації враховуються наростаючим підсумком результати діяльності починаючи з 01 січня звітного року по дату переходу на єдиний податок та подається у складі такої декларації фінансова звітність, складена за результатами діяльності за цей період.
Після відновлення платником сплати податку на прибуток підприємств, якщо такий платник використовує у 2022 році річний звітний період, він подає податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за підсумками звітного періоду – 2022 рік.
У разі повернення платника, який застосовує у 2022 році квартальний звітний період, на загальну систему оподаткування, наприклад, у другому кварталі (з 01 червня 2022 року), такий платник подає податкову декларацію з податку на прибуток підприємств після відновлення сплати цього податку за підсумками 9 місяців 2022 року та за 2022 рік.
При цьому платник, який протягом календарного року перейшов на сплату єдиного податку за ставкою 2 відсотки, у цьому ж році відновлює сплату податку на прибуток підприємств, складає та подає податкову декларацію з податку на прибуток підприємств наростаючим підсумком з початку такого календарного року, в якій при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, зазначеного у п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ, не враховує результати діяльності за періоди перебування на сплаті єдиного податку за ставкою 2 відсотки, з урахуванням положень підрозд. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ для платників податку на прибуток, які перейшли із спрощеної системи оподаткування на загальну.
В який термін необхідно перерахувати до бюджету військовий збір у разі, якщо дохід нараховується, але не виплачується?
Відповідно до п.п. 1.4 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюються в порядку, встановленому розд. IV «Податок на доходи фізичних осіб» ПКУ, з урахуванням особливостей, визначених підрозд. 1 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ, за ставкою, визначеною п.п. 1.3 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ – 1,5 відсотки від об’єкта оподаткування.
Згідно з п.п. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 розд. IV ПКУ якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені ПКУ для місячного податкового періоду.
Таким чином, якщо податковий агент нараховує, але не виплачує (не надає) платнику податку дохід, то військовий збір, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені ПКУ для місячного податкового періоду, тобто не пізніше 30 календарних днів, наступних за місяцем нарахування доходу.
Чи оподатковується у підприємця на загальній системі оподаткування – не платника ПДВ сума бюджетного відшкодування за період, коли він був платником ПДВ?
Відповідно до п. 177.2 ст. 177 ПКУ, об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) i документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця.
Так, до складу загального оподатковуваного доходу зараховується виручка, що надійшла фізичній особі – підприємцю як в грошовій, так і в натуральній формі, а саме:
- виручка у вигляді безготівкових грошових коштів, що надійшли на банківський рахунок чи в готівковій формі безпосередньо підприємцю чи його працівникам на місці здійснення розрахунків (в т.ч. відсотки банку);
- виручка в натуральній (негрошовій формі);
- суми штрафів і пені, отримані від інших суб’єктів підприємництва за договорами цивільно-правового характеру за порушення умов договорів та інші доходи, які пов’язані із здійсненням підприємницької діяльності.
Разом з тим, для фізичної особи – підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг) (п. 177.3 ст.177 ПКУ).
При цьому, фізичні особи – підприємці, які працюють на загальній системі оподаткування та зареєстровані платниками ПДВ, в Книзі обліку доходів та витрат суми доходів і витрат відображають без ПДВ.
У разі якщо за результатами останнього податкового періоду особа має право на отримання бюджетного відшкодування, таке відшкодування надається протягом строків, визначених розд. V ПКУ, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату отримання такого бюджетного відшкодування, чи ні (п. 184.9 ст. 184 ПКУ).
Враховуючи викладене, якщо фізична особа – підприємець на загальній системі оподаткування, яка не зареєстрована як платник ПДВ, отримує бюджетне відшкодування за період, коли вона була зареєстрована платником ПДВ, то суми такого бюджетного відшкодування не включаються до складу загального оподатковуваного доходу цієї фізичної особи – підприємця.
Чи потрібно громадянину отримувати ліцензію для продажу підприємству особисто вирощеної тютюнової сировини?
Відповідно до ст. 2 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-BP «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» виробництво тютюнових виробів здійснюється суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) незалежно від форм власності за наявності відповідної ліцензії.
При цьому згідно із ст. 4 наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457 «Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010» виробництво – це економічна діяльність, результатом якої є продукція. Це поняття використовують для позначення всіх видів економічної діяльності. Готова продукція – це продукція, процес перероблення якої завершено.
Крім того, ст. 1 Закону № 481 визначено, що тютюнові вироби – це сигарети з фільтром або без фільтру, цигарки, сигари, сигарили, а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн, махорка та інші вироби з тютюну чи його замінників для куріння, нюхання, смоктання жування чи нагрівання.
Отже, фізичні особи, які здійснюють продаж вирощеної в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках тютюнової сировини, не повинні отримувати ліцензію.
Правила щодо безготівкових платежів в торгівлі та сфері послуг з 2023 року
Постановою Кабміну від 29.07.2022 р. № 894 «Про встановлення строків, до настання яких торговці повинні забезпечити можливість здійснення безготівкових розрахунків (у тому числі з використанням електронних платіжних засобів, платіжних застосунків або платіжних пристроїв) за продані ними товари (надані послуги)» з 01.01.2023 року змінюються вимоги до порядку здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів.
З 2023 року торговці, які провадять господарську діяльність у населених пунктах з чисельністю населення понад 25 тис. осіб (крім фізичних осіб - підприємців – платників єдиного податку першої групи, торговців, які здійснюють торгівлю з використанням торгових автоматів, виїзну (виносну) торгівлю, продаж власноручно вирощеної або відгодованої продукції), повинні забезпечити можливість здійснення безготівкових розрахунків за продані ними товари (надані послуги), включаючи товари (послуги), реалізація (надання) яких здійснюється дистанційно.
За порушення вищевказаних вимог законодавством передбачено адміністративну відповідальність.
Чи має право на податкову знижку ФОП?
Фізична особа – підприємець має право на податкову знижку виключно як фізична особа у разі, якщо така фізична особа:
є найманою особою та отримує доходи у вигляді заробітної плати
та/або отримує доходи у вигляді дивідендів по акціях (інших корпоративних правах), емітентом яких є юридична особа, що має статус резидента Дія Сіті.
Відповідно до п.п. 14.1.170 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, – це документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку – резидента у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів – фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати та/або у вигляді дивідендів, у випадках, визначених ПКУ.
Заробітна плата – це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом (п.п. 14.1.48 п.14.1 ст.14 ПКУ).
Відповідно до п.п. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 ПКУ дивіденди – це платіж, що здійснюється юридичною особою, в тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів, на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.
Порядок застосування податкової знижки передбачений ст. 166 ПКУ.
Підпунктом 166.4.2 п. 166.4 ст. 166 ПКУ передбачено, що загальна сума податкової знижки, нарахована платнику податку в звітному податковому році, не може перевищувати суми річного загального оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого як заробітна плата, зменшена з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 ПКУ, крім випадку, визначеного п.п. 166.4.4 п. 166.4 ст. 166 ПКУ.
Згідно з абзацом першим п.п. 166.4.4 п. 166.4 ст. 166 ПКУ сума податкової знижки, нарахована платнику податку у звітному податковому році, у разі включення до податкової знижки витрат, передбачених п.п. 166.3.10 п. 166.3 ст. 166 ПКУ, розраховується окремо від інших витрат та не може перевищувати суму річного загального оподатковуваного доходу платника податку, отриманого у вигляді дивідендів, крім сум дивідендів, що не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.
При цьому, п.п. 166.3.10 п. 166.3 ст. 166 ПКУ передбачено, що платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу у вигляді дивідендів, крім сум дивідендів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати на придбання акцій (інших корпоративних прав), емітентом яких є юридична особа, яка набула статус резидента Дія Сіті згідно з частиною третьою ст. 5 Закону України від 15 липня 2021 року № 1667-ІХ «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні», за умови що такі витрати були понесені платником податку до набуття емітентом статусу резидента Дія Сіті або впродовж періоду, коли такий резидент Дія Сіті відповідав вимозі, встановленій п. 3 частини третьої ст. 5 Закону № 1667.
Чи необхідно для реалізації пального за договором комісії мати ліцензію на право оптової торгівлі пальним?
Відповідно до ст. 1 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» оптова торгівля пальним – діяльність із придбання та подальшої реалізації пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик суб’єктам господарювання (у тому числі іноземним суб’єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) роздрібної та/або оптової торгівлі та/або іншим особам.
Місце зберігання пального – місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
Місце оптової торгівлі пальним – місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для здійснення оптової торгівлі та/або зберігання пального на праві власності або користування.
Згідно з п.п. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 ПКУ реалізація, зокрема, пального для цілей розділу VI ПКУ – будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального з переходом права власності на таке пальне чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.
Відповідно до ст. 15 Закону № 481 оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.
Суб’єкти господарювання (у тому числі іноземні суб’єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним – одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб’єкта господарювання (у тому числі іноземного суб’єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Суб’єкт господарювання (у тому числі іноземний суб’єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.
Крім того, відповідно до Цивільного кодексу України реалізація товарів може бути здійснена шляхом укладення відповідних договорів, на реалізацію товарів безпосередньо суб’єктом господарювання або із залученням третіх осіб.
Статтею 1011 ЦКУ визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Таким чином, при реалізації пального за договорами комісії комітент та комісіонер мають дотримуватись вимог Закону № 481, згідно яких діяльність з оптової торгівлі та зберігання пального може здійснюватися виключно з місць (в місцях), які зазначені у ліцензії на здійснення такої діяльності та використовуються ліцензіатом на правах власності або користування, і відповідно не передбачає можливість здійснювати діяльність із зберігання пального та/або торгівлю пальним з місць оптової чи роздрібної торгівлі/місць зберігання, які на правах власності або користування використовуються іншими суб’єктами господарювання.
Отже, для здійснення оптової реалізації пального за договорами комісії як комітент, так і комісіонер повинні отримати відповідні ліцензії на право оптової торгівлі пальним.
Чи застосовуються РРО при продажу квитків на відвідування спортивних закладів?
Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов’язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО) або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні РРО (далі – ПРРО) зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом № 265, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (далі – РК).
Водночас, п. 4 ст. 9 Закону № 265 визначено, що РРО, ПРРО та РК не застосовуються, зокрема, при продажу квитків на відвідування культурно-спортивних закладів.