03-08-2022 | категорія: Новини
ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє 3.08.22
.jpg)
Які зобов’язання виникають у ФОП - платника єдиного податку, який припиняє підприємницьку діяльність?
Згідно з п.п. 49.18.8 п. 49.18 ст. 49 ПКУ, якщо платник податків ліквідується чи реорганізується (у тому числі до закінчення податкового (звітного) періоду), декларація, зокрема, з місцевих податків і зборів, може подаватися за податковий (звітний) період, на який припадає дата ліквідації чи реорганізації, до закінчення такого звітного періоду.
Внесення до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків (далі – Державний реєстр) запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи здійснюється у разі, зокрема, внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – Єдиний державний реєстр) запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця – з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця (п.п. 65.10.1 п. 65.10 ст. 65 ПКУ).
Абзацами другим та третім п.п. 65.10.4 п. 65.10 ст. 65 ПКУ визначено, що державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов’язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов’язань та застосування штрафних санкцій і нарахування пені за їх невиконання.
Згідно з п.п. 2 п. 299.10 ст. 299 ПКУ реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі припинення юридичної особи (крім перетворення) або припинення підприємницької діяльності фізичною особою – підприємцем відповідно до закону – в день отримання відповідним контролюючим органом від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації такого припинення.
У разі припинення платником єдиного податку провадження господарської діяльності податкові зобов’язання із сплати єдиного податку нараховуються такому платнику до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому анульовано реєстрацію за рішенням контролюючого органу на підставі отриманого від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності (абзац перший п. 295.8 ст. 295 ПКУ).
У разі державної реєстрації припинення, зокрема, підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця, які є платниками єдиного податку, останнім податковим (звітним) періодом вважається період, у якому відповідним контролюючим органом отримано від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації такого припинення (п. 294.6 ст. 294 ПКУ).
Слід зазначити, що з 01.04.2021 податкова декларація платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця подається за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 № 578 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 09.12.2020 № 752) (далі – Декларація), у складі якої передбачено подання звітності про нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) до органу ДПС за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
Таким чином, фізичні особи, щодо яких до Єдиного державного реєстру внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця, подають Декларації востаннє за податковий (звітний) квартал, в якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності, з наростаючим підсумком з початку року, у строки, визначені підпунктами 49.18.2 та 49.18.8 п. 49.18 ст. 49 ПКУ, протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу або до закінчення такого звітного періоду на який припадає дата ліквідації.
У полі 8 «Особливі відмітки» Декларації у рядку 8.1 «платника податку, що подає декларацію за останній податковий (звітний) період, на який припадає дата державної реєстрації припинення» проставляється позначка «+».
Відповідно до п. 42.6 ст. 42 ПКУ електронний документообіг між платником податків та контролюючим органом припиняється, зокрема, у випадку наявності в Державному реєстрі інформації про припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи.
Тому, остання Декларація подається особисто (уповноваженою на це особою) або надсилаються поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення.
При цьому фізичні особи, разом з останньою Декларацією подають додаток 1 «Відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» (крім фізичних осіб, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Який порядок подання декларації з рентної плати за спеціальне використання води?
Пунктом 257.1 ст. 257 ПКУ встановлено, що базовий податковий (звітний) період, зокрема для рентної плати за спеціальне використання води (далі – рентна плата) дорівнює календарному кварталу.
Згідно з п.п. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 ПКУ податкові декларації, крім випадків, передбачених ПКУ, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.
Платник рентної плати до закінчення визначеного розд. II ПКУ граничного строку подання податкових декларацій за податковий (звітний) період, визначений ст. 257 ПКУ, подає до відповідного контролюючого органу за місцем податкової реєстрації за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПКУ, податкову декларацію, яка містить, зокрема додатки з рентної плати за спеціальне використання води (п.п. 257.3.4 п. 257.3 ст. 257 ПКУ).
Водночас, платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку) (п. 63.3 ст. 63 ПКУ).
З метою забезпечення єдиного підходу до здійснення обліку платників рентної плати та подання податкової звітності з рентної плати, припис п.п. 257.3.4 п. 257.3 ст. 257 ПКУ в частині подання платником рентної плати податкової звітності необхідно застосовувати з урахуванням п. 63.3 ст. 63 ПКУ, а саме за неосновним місцем обліку – місцезнаходженням водних об’єктів або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність з використанням обсягів води, отриманих шляхом забору з таких водних об’єктів.
Підпунктом 255.11.1 п. 255.11 ст. 255 ПКУ передбачено, що водокористувачі самостійно обчислюють рентну плату щокварталу наростаючим підсумком з початку року.
Форма Податкової декларації з рентної плати та додатки (розрахунки) до неї затверджені наказом Міністерства фінансів України від 17.08.2015 № 719 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 07.11.2016 № 927) із змінами та доповненнями.
Слід зазначити, що платники рентної плати подають одночасно з податковими деклараціями контролюючим органам копії, зокрема, дозволу на спеціальне водокористування та статистичної звітності про використання води (п.п. 255.11.19 п. 255.11 ст. 255 ПКУ).
З якого часу фізична особа, яка викуповує орендовану нею земельну ділянку державної власності, повинна сплачувати земельний податок?
Земельний податок – обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Орендна плата для цілей розд. XII ПКУ – обов’язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Згідно з ст.ст. 269 та 270 ПКУ платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування, а об’єктами оподаткування – земельні ділянки, земельні частки (паї), які перебувають у власності, та земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2014 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 ЗКУ).
Статтею 9 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» визначено, що орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається. У разі продажу земельної ділянки на земельних торгах реалізація переважного права купівлі земельних ділянок на земельних торгах здійснюється на умовах та в порядку, визначеному ст.ст. 135 – 139 ЗКУ.
Відповідно до ст. 31 Закону № 161 договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря.
Враховуючи викладене, якщо фізична особа викуповує орендовану нею земельну ділянку державної або комунальної власності на підставі договору купівлі-продажу, то фізична особа є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
До дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку сплачується орендна плата відповідно до договору оренди землі.
Чи оподатковується одноразова допомога, яка виплачується працівнику при переїзді в іншу місцевість у зв’язку зі зміною місця роботи?
Відповідно до ст. 12 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108) гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості встановлюються Кодексом законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII із змінами і доповненнями (далі – КЗпП) та іншими актами законодавства України.
Згідно з ст. 120 КЗпП працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв’язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість.
Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це пов’язано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються, зокрема, одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім’ї, який переїжджає.
Розміри компенсацій, порядок їх виплати та надання гарантії зазначеним особам встановлюються законодавством.
Відповідно до ст. 12 Закону № 108 та ст. 120 КЗпП затверджено постанову Кабінету Міністрів України від 02 березня 1998 року № 255 «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» (далі – Постанова № 255), п.п. «г» п. 1 якої визначено, що працівникам у зв’язку з переведенням їх на іншу роботу, якщо це пов’язано з переїздом в іншу місцевість (в інший населений пункт), виплачується одноразова допомога самому працівникові – в розмірі його місячного посадового окладу (тарифної ставки) за новим місцем роботи і кожному члену сім’ї, який переїжджає, – в розмірі 25 % одноразової допомоги самого працівника.
До членів сім’ї працівника, на яких виплачується компенсація, належать чоловік, дружина, а також діти і батьки подружжя, які перебувають на їх утриманні і проживають разом з ними.
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розд. IV ПКУ, відповідно до п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування резидента є, зокрема загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 ПКУ (п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 ПКУ (п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПКУ).
Згідно з п. 167.1 ст. 167 ПКУ ставка податку становить 18 % бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пп. 167.2 – 167.5 ст. 167 ПКУ).
Враховуючи зазначене, одноразова допомога, яка виплачується працівнику (членам його сім’ї) при переїзді в іншу місцевість у зв’язку зі зміною місця роботи, включається до загального місячного оподатковуваного доходу таких платників згідно з п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПКУ як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб на загальних підставах.
Чи може ФОП на загальній системі оподаткування отримати довідку про доходи за інший, ніж річний податковий період?
Згідно зі ст. 1 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, зокрема із заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних та особистих прав і законних інтересів.
Статтею 20 Закону № 393 зокрема, визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, – невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Відповідно до п. 177.5 ст. 177 ПКУ фізичні особи – підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені ПКУ для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.
При цьому п.п. 177.5.2 п. 177.5 ст. 177 ПКУ передбачено, що фізичні особи – підприємці, які зареєстровані протягом року в установленому законом порядку, або переходять на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, або перейшли із спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, подають податкову декларацію за результатами звітного року, в якому розпочата така діяльність або відбувся перехід на (перехід із) спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Платники податку розраховують та сплачують авансові платежі у строки, визначені п.п. 177.5.1 п. 177.5 ст. 177 ПКУ, що настануть у звітному податковому році.
Однак, у разі необхідності отримання довідки про доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, за інший період, ніж календарний рік, фізична особа – підприємець на загальній системі оподаткування має право подати податкову декларацію про майновий стан і доходи за інший, ніж річний податковий звітний період, тобто квартальну податкову декларацію.
При цьому така квартальна податкова декларація не звільняє підприємця від обов’язку подання податкової декларації у строк, встановлений для податкового звітного періоду згідно вимог п. 177.5 ст. 177 ПКУ (за результатами календарного року), та не є підставою для нарахування та/або сплати податкового зобов’язання.
Контролюючий орган повинен видати довідку про доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, не пізніше п’ятнадцяти днів з дня отримання заяви.
Воєнний стан. Які дії платника у разі неможливості виконати свій податковий обов’язок щодо подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального?
Відповідно до п.п. 69.1 п. 69 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ , у разі відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов’язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої п. 46.2 ст. 46 ПКУ, зокрема, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального тощо, платники податків звільняються від передбаченої ПКУ відповідальності з обов’язковим виконанням таких обов’язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Відповідно до поданих платниками податків електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового відповідно до п.п. 69.1 п. 69 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ, контролюючим органом буде здійснено автоматичне зіставлення показників обсягів обігу та залишків пального за період дії правового режиму воєнного стану.
Порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов’язків, визначених у п.п. 69.1 п. 69 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ, та перелік документів на підтвердження затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Чи потрібно подавати заяву за ф. № 1-ОПП, якщо особу, відповідальну за ведення бухобліку, яка працювала за сумісництвом, переведено на постійну основу?
Відповідно до статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Однією із форм організації бухгалтерського обліку є введення до штату підприємства посади бухгалтера.
Згідно з пунктом 66.4 статті 66 ПКУ, платники податків - юридичні особи та їх відокремлені підрозділи зобов’язані подати контролюючому органу відомості стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського та/або податкового обліку у 10-денний строк з дня взяття на облік чи виникнення змін у облікових даних платників податків, шляхом подання заяви.
Порядок внесення змін до облікових даних платників податків визначено розділом IX Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за № 1562/20300 (далі – Порядок).
Для внесення змін стосовно особи, відповідальної за ведення бухгалтерського обліку, юридична особа подає заяву за ф.№ 1-ОПП з позначкою «Відомості про особу, відповідальну за ведення бухгалтерського та/або податкового обліку». Така заява має бути подана у строки, встановлені пунктом 66.4 статті 66 Кодексу, незалежно від того чи є для особи робота бухгалтером на підприємстві основною роботою чи роботою за сумісництвом.
У випадку коли у особи на одному і тому ж підприємстві робота бухгалтером за сумісництвом стає основним місцем роботи (без перерви), подання заяви за ф. № 1-ОПП не є обов’язковим, якщо дані про цю особу як про бухгалтера були вже повідомлені підприємством у останній заяві за ф. № 1-ОПП, прийнятій контролюючим органом, і такі дані є достовірними. Переглянути облікові дані платник податків може в Електронному кабінеті.
Якщо дані про особу, яка є бухгалтером, раніше не були надані підприємством до контролюючому органу, відповідна заява за ф. 1-ОПП не була прийнята у зв’язку з помилками, або з будь-яких інших причин наявні в ДПС дані про бухгалтера підприємства, не відповідають фактичним відомостям про таку посадову особу, підприємство має подати заяву за ф.№ 1-ОПП з позначкою «Відомості про особу, відповідальну за ведення бухгалтерського та/або податкового обліку».
У полі «Дата призначення» має бути вказана дата, з якої особа почала виконувати обов’язки бухгалтера на підприємстві. Якщо така робота спочатку виконувалась за сумісництвом, а потім стала основним місцем роботи (без перерви) має бути зазначена дата початку роботи за сумісництвом.
Які документи подають фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, у разі зміни робочого місця (офісу)?
Відповідно до п. 63.3 ст. 63 ПКУ платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).
Підпунктом 1 п. 6.8 розд. VI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 із змінами та доповненнями (далі – Порядок № 1588), визначено, що якщо робоче місце нотаріуса знаходиться на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, ніж місце його постійного проживання, то нотаріус повинен стати на облік за неосновним місцем обліку в контролюючому органі за місцезнаходженням свого робочого місця відповідно до розд. IV ПКУ.
Про адресу робочого місця особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, така особа надає відомості шляхом подання повідомлення про об’єкти або об’єкти, пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою № 20-ОПП (далі – Повідомлення за ф. № 20-ОПП), згідно з розд. VIII Порядку № 1588 (п.п. 5 п. 6.8 розд. VI Порядку № 1588).
Процедури взяття на облік за неосновним місцем обліку встановлені розд. VIІ Порядку.
Взяття на облік за неосновним місцем обліку приватного нотаріуса може бути здійснене на підставі заяви (для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність) за формою № 5-ОПП, поданої нотаріусом відповідно до п. 6.7 розд. VI Порядку № 1588, та якщо у такій заяві платник зазначив про бажання стати на облік за неосновним місцем обліку в контролюючому органі за місцезнаходженням робочого місця.
Взяття на облік за неосновним місцем обліку також може бути здійснене на підставі:
Повідомлення за ф. № 20-ОПП, яке подається до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків, в разі зазначення у Повідомленні за ф. № 20-ОПП контролюючого органу, у якому платник податків бажає стати на облік за неосновним місцем обліку;
заяви про взяття на облік за неосновним місцем обліку за формою № 17-ОПП, яка може бути подана як до контролюючого органу за неосновним місцем обліку, так і до контролюючого органу за основним місцем обліку (п. 7.2 розд. VIІ Порядку № 1588).
В разі, якщо платник зазначив контролюючий орган, у якому він бажає стати на облік за неосновним місцем обліку у Повідомленні за формою № 20-ОПП або заяві за ф. № 5-ОПП, він звільняється від обов’язку подання до контролюючого органу заяви за ф. № 17-ОПП.
Враховуючи викладене, якщо місце проживання платника податку не змінилося, а змінилася адреса робочого місця, платник подає до ДПІ за основним місцем обліку заяву за формою № 5-ОПП з оновленою інформацією про робоче місце або Повідомлення за ф. № 20-ОПП про зміну даних про об’єкт оподаткування.
Якщо змінилося робоче місце платника податків, яке знаходиться на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, ніж місце його постійного проживання або розташування попереднього робочого місця, такий платник податків повинен протягом десяти робочих днів після зміни місцезнаходження подати один із наступних документів:
заяви за ф. № 17-ОПП яка може бути подана як до контролюючого органу за неосновним місцем обліку, так і до контролюючого органу за основним місцем обліку;
Повідомлення за ф. № 20-ОПП яке подається до контролюючого органу за основним місцем обліку;
заяву за ф. № 5-ОПП, подану приватним нотаріусом до контролюючого органу за основним місцем обліку.
Чи вважається розрахунковим документом роздрукований електронний проїзний квиток на автомобільний транспорт?
Відповідно до п. 1 та п. 2 ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосування електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов’язані, зокрема:
проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО) або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні РРО (далі – ПРРО) із створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій;
надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї РРО чи дисплеї пристрою, на якому встановлений ПРРО QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
Статтею 2 Закону № 265 визначено, що розрахунковий документ – це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених Законом № 265, зареєстрованим у встановленому порядку РРО або ПРРО, чи заповнений вручну.
Згідно з п. 4 ст. 9 Закону № 265 РРО та/або ПРРО та РК не застосовуються, зокрема, при продажу проїзних і перевізних документів на автомобільному транспорті з видачею талонів, квитанцій, квитків з нанесеними друкарським способом серією, номером, номінальною вартістю.
Спільним наказом Міністерства інфраструктури України та Міністерства доходів і зборів України від 30.05.2013 № 331/137 «Про затвердження Порядку оформлення розрахункових і звітних документів при здійсненні продажу проїзних і перевізних документів на залізничному транспорті», встановлено форму та зміст електронного проїзного (перевізного) документа на залізничному транспорті.
При цьому, оскільки форми електронних квитків на перевезення пасажирів і багажу та вантажів автомобільним транспортом законодавчо не встановлені, то вони не можуть вважатись розрахунковими документами у розумінні Закону № 265.
Для підтвердження витрат на придбання електронних квитків на зазначений вид транспорту необхідним є пакет документів: оригінал розрахункового або платіжного документа, що підтверджує здійснення розрахункової операції у готівковій чи безготівковій формі (платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунку, квитанція до прибуткового касового ордера); оригінали відривної частини посадкових талонів пасажира; посадочний документ, перевізний документ, роздрукований на паперовому носії (транспортні квитки).