31-03-2023 | категорія: Новини
ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє 31.03.23
.jpg)
Декларування 2023
В якому рядку декларації про доходи відображається дохід у вигляді спадщини, яка оподатковується за нульовою ставкою, якщо у плаатника є інші підстави для подання Декларації?
Порядок подання фізичними особами-платниками податку на доходи фізичних осіб податкової декларації про майновий стан і доходи встановлений статтею 179 ПКУ, згідно з пунктом 179.1 якої платник податку зобов’язаний подавати Декларацію відповідно до ПКУ.
Форма Декларації та Інструкція щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 № 859 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17.05.2022 № 143).
Декларація складається з восьми розділів та передбачає відображення платником податку, зокрема, даних щодо доходів, які включаються та не включаються до загального річного оподатковуваного доходу, у разі отримання ним таких доходів.
Згідно з пунктом 164.2 статті 164 ПКУ дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з розділом IV ПКУ, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Відповідно до пункту 174.2 статті 174 ПКУ для оподаткування визначених ПКУ об’єктів спадщини з урахуванням статусу податкового резидента/нерезидента спадкоємця та спадкодавця та ступеня їх споріднення застосовуються наступні ставки податку на доходи фізичних осіб:
нульова;
визначена пунктом 167.2 статті 167 ПКУ (5 відсотків),
визначена у пункті 167.1 статті 167 ПКУ (18 відсотків).
Отже, дохід, який оподатковується за нульовою ставкою ПДФО, включається до загального річного оподатковуваного доходу.
Згідно з підпунктом 11 пункту 2 розділу ІІІ Інструкції сума доходу у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з розділом IV ПКУ, розмір якого визначається згідно з статтею 174 розділу IV ПКУ, вказується у рядку 10.9 Декларації.
Враховуючи викладене, платник податку у разі наявності підстав для подання Декларації відображає дохід у вигляді спадщини (подарунку), який оподатковується за нульовою ставкою ПДФО, у рядку 10.9 Декларації.
Водночас, пунктом 179.2 статті 179 ПКУ визначені випадки, в яких обов’язок платника податку щодо подання Декларації вважається виконаним і Декларація не подається.
Які терміни передбачені для зберігання документів, пов’язаних зі сплатою податків у випадку проведення процедури припинення юридичної особи?
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Якщо документи, визначені у пункті 44.1 статті 44 ПКУ, пов’язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення – рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 статті 44 ПКУ (пункт 44.4 статті 44 ПКУ).
Пунктом 44.3 статті 44 ПКУ передбачено, що платники податків зобов’язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 статті 44 ПКУ, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів (2555 днів – для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статей 39 та 39 прим. 2 ПКУ) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання – з передбаченого ПКУ граничного терміну подання такої звітності та документів, пов’язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, – не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів – не менш як 1095 днів з дня завершення терміну їх дії).
У разі ліквідації платника податків документи, визначені пунктом 44.1 статті 44 ПКУ, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів (2555 днів – для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статей 39 та 39 прим. 2 ПКУ), що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву.
Передбачені пунктом 44.3 статті 44 ПКУ терміни зберігання документів продовжуються на період зупинення відліку строку давності у випадках, передбачених пунктом 102.3 статті 102 ПКУ.
Відносини, пов’язані із формуванням, обліком, зберіганням і використанням Національного архівного фонду, та інші основні питання архівної справи регламентовано Законом України від 24 грудня 1993 року № 3814-XII «Про Національний архівний фонд та архівні установи».
Які пільги з податку на доходи і військового збору мають фізичні особи-волонтери?
Відповідно до підпунктів 165.1.64 та 165.1.65 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи:
кошти або вартість майна (послуг), що надаються фізичній особі-волонтеру, з якою укладено договір про провадження волонтерської діяльності, в частині витрат неприбуткової організації, що залучає до своєї діяльності волонтерів, на проведення медичного огляду та вакцинації волонтера, інших лікувально-профілактичних заходів, безпосередньо пов’язаних з наданням волонтерської допомоги такою особою відповідно до Закону України від 19 квітня 2011 року
№ 3236-VI «Про волонтерську діяльність»;
відшкодування неприбутковою організацією особі-волонтеру, з якою укладено договір про провадження волонтерської діяльності, документально підтверджених витрат, пов’язаних з наданням волонтерської допомоги, у розмірі та відповідно до переліку, що передбачені статтею 11 Закону № 3236.
В якому періоді ФОП на загальній системі оподаткування включає до витрат сплачений єдиний внесок (по даті фактичної сплати чи при проведенні остаточного розрахунку за рік)?
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування встановлено статтею 177 ПКУ.
Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПКУ об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи- підприємця.
Перелік витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів фізичною особою-підприємцем, визначений пунктом 177.4 статті 177 ПКУ.
Так, до переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування, належать, зокрема, суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом.
Згідно з пунктом 177.10 статті 177 ПКУ фізичні особи-підприємці зобов’язані вести облік доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.
Наказом Міністерства фінансів України від 13.05.2021 № 261 затверджено Типову форму, за якою здійснюється облік доходів і витрат фізичними особами- підприємцями і фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність та Порядок ведення типової форми, за якою здійснюється облік доходів і витрат, фізичними особами-підприємцями і фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність.
Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку № 261 на підставі первинних документів за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід/понесено витрати, здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.
Фізична особа-підприємець у графі 8 «Витрати зі сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, платежів, за одержання ліцензій, дозволів» Типової форми, відображає суми єдиного внеску по факту їх сплати, за умови документального підтвердження.
Абзацом третім частини восьмої статті 9 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» визначено, що платники єдиного внеску, зокрема, фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Фізичні особи-підприємці подають річну податкову декларацію про майновий стан і доходи, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи, а також відомості про суми єдиного внеску, нарахованого на доходи від підприємницької діяльності в розмірах, визначених відповідно до Закону № 2464 – додаток «Розрахунок сум нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» у складі податкової декларації, за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 № 859.
Підпунктом 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПКУ визначено, що податкові декларації за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, подаються самозайнятими особами, в тому числі фізичними особами-підприємцями на загальній системі оподаткування до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV ПКУ.
Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб на підставі документального підтвердження факту його сплати.
Таким чином, суми єдиного внеску, сплачені фізичними особами-підприємцями на загальній системі оподаткування протягом року (до 20 квітня, до 20 липня і до 20 жовтня звітного року, та до 20 січня року, наступного за звітним роком), враховуються такими платниками при остаточному розрахунку за календарний рік згідно з даними зазначеними у податковій декларації про майновий стан і доходи. При цьому враховується кількість місяців, протягом яких така особа отримувала дохід (прибуток).
Разом з тим, фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування у графі 8 Типової форми відображає сплачені суми єдиного внеску по даті їх фактичної сплати протягом звітного календарному року, за умови документального підтвердження.
Які фінансові рахунки вважаються підзвітними та які строки і особливості подання звітності за такими рахунками?
Відповідно до підпункту 14.1.146 прим. 1 пункту 14.1 статті 14 ПКУ підзвітний рахунок – фінансовий рахунок, що відповідає одному з таких критеріїв:
власником фінансового рахунка є фізична особа – нерезидент;
власником фінансового рахунка є юридична особа – нерезидент або представництво нерезидента – юридичної особи;
власником фінансового рахунка є юридична особа, яка не є фінансовим агентом та кінцевим бенефіціарним власником (контролером) якої є фізична особа – нерезидент.
Фінансовий агент – банк або небанківська фінансова установа, які відповідно до вимог ПКУ та інших актів законодавства зобов’язані подавати звіт про підзвітні рахунки центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та нести відповідальність за порушення покладених на них обов’язків у порядку, встановленому законодавством. Регулятори ринків фінансових послуг у межах повноважень, визначених статтею 21 Закону України від 12 січня 2001 року № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» із змінами та доповненнями, встановлюють переліки небанківських фінансових установ, які зобов’язані виконувати обов’язки фінансових агентів відповідно до вимог міжнародних договорів, що містять положення про обмін інформацією для податкових цілей, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або укладених на їх підставі міжвідомчих договорів. Не є фінансовими агентами особи, звільнені від надання інформації про підзвітні рахунки відповідно до Угоди між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки для поліпшення виконання податкових правил й застосування положень Закону США «Про податкові вимоги до іноземних рахунків» (FATCA), а також іншого міжнародного договору, що містить положення про обмін інформацією для податкових цілей, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або укладеного на його підставі міжвідомчого договору (підпункт 14.1.257 прим. 1 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).
Згідно з підпунктом 69.8.1 пункту 69.8 статті 69 ПКУ якщо власником фінансового рахунка є фізична особа – нерезидент, такий рахунок вважається підзвітним для такої особи.
Якщо власником фінансового рахунка є юридична особа – резидент, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) якої є нерезидент, такий рахунок вважається підзвітним для такого нерезидента.
Фінансові агенти встановлюють підзвітність фінансового рахунка за результатами проведення процедури комплексної перевірки.
Підпунктом 69.8.2 пункту 69.8 статті 69 ПКУ визначено, що на вимогу фінансового агента власники фінансових рахунків зобов’язані надавати йому інформацію та документи про власний статус податкового резидентства та статус податкового резидентства своїх кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), а також іншу інформацію і документи, необхідні для звітності за підзвітними рахунками на виконання вимог міжнародного договору, що містить положення про обмін інформацією для податкових цілей, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або укладеного на його підставі міжвідомчого договору. Власники фінансових рахунків зобов’язані протягом 10 робочих днів повідомити фінансовому агенту про зміну відповідного статусу.
За наявності у фінансового агента обґрунтованої, документально підтвердженої підозри, що рахунок належить до підзвітних, фінансовий агент зобов’язаний надіслати на адресу власника рахунка запит з вимогою про надання пояснень та інформації, що стосуються підозри.
Ненадання власником рахунка протягом 15 календарних днів з дня отримання запиту фінансового агента запитуваної інформації та/або документів або надання інформації та/або документів, що не спростовують обґрунтованої підозри фінансового агента, є підставою для відмови в подальшому наданні послуг, у тому числі для розірвання договірних відносин з ним. У разі розірвання договірних відносин з власником фінансового рахунка фінансовий агент повертає залишок коштів власнику такого рахунка та не несе відповідальності за спричинені власнику фінансового рахунка збитки, пов’язані з розірванням договірних відносин.
Відповідно до підпункту 69.8.3 пункту 69.8 статті 69 ПКУ фінансові агенти зобов’язані щороку, до 1 вересня, подавати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, звіт про підзвітні рахунки.
Звітним періодом вважається попередній календарний рік, якщо міжнародним договором, що містить положення про обмін інформацією для податкових цілей, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або укладеним на його підставі міжвідомчим договором не встановлені інші правила.
Форма звіту про підзвітні рахунки, порядок її заповнення і подання фінансовими агентами до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 12.08.2020 № 496, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.08.2020 за № 810/35093.
Звіт про підзвітні рахунки подається виключно в електронній формі у форматі (стандарті), затвердженому в установленому законодавством порядку, з дотриманням вимог законів України від 22 травня 2003 року № 851-ІV «Про електронні документи та електронний документообіг» та від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронні довірчі послуги» (підпункт 69.8.5 пункту 69.8 статті 69 ПКУ).
Згідно з підпунктом 69.8.4 пункту 69.8 статті 69 ПКУ якщо фінансовий агент виявив факт надання власником фінансового рахунка недостовірної інформації для встановлення підзвітності такого рахунка, він зобов’язаний відмовити власнику такого фінансового рахунка в подальшому наданні послуг, а також має право розірвати договірні відносини з ним.
У разі розірвання договірних відносин з власником фінансового рахунка фінансовий агент повертає залишок коштів власнику такого рахунка та не несе відповідальності за спричинені власнику фінансового рахунка збитки, пов’язані з розірванням договірних відносин.
Якщо факт надання власником фінансового рахунка недостовірної інформації виявлено після подання звіту про підзвітні рахунки, фінансовий агент протягом трьох робочих днів з дня виявлення такого факту повідомляє про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Чи є платником екологічного податку суб'єкт господарювання, який має дозвіл на розміщення відходів та укладений договір на їх утилізацію, але на кінець звітного періоду такі відходи не були передані на утилізацію?
Суб’єкт господарювання, який має дозвіл на розміщення відходів, укладений договір на їх видалення чи утилізацію, однак на кінець звітного періоду (кварталу) не передає такі відходи на видалення чи утилізацію, то він не є платником екологічного податку за умови, що такий договір укладено з підприємством, яке має дозвільні документи на поводження з відходами, що передаються йому на утилізацію чи постійне перебування або захоронення у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах, відповідно до встановлених в договорі термінів.
Разом з тим, суб’єкт господарювання, який має дозвіл на розміщення відходів, а також укладений договір на видалення чи утилізацію відходів, інших ніж визначено дозволом, то такий суб’єкт господарювання є платником екологічного податку в частині відходів, які не визначені договором.
Відповідно до підпункту 240.1.3 пункту 240.1 статті 240 ПКУ платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання).
Об’єктом та базою оподаткування екологічного податку, що справляється за розміщення відходів, є обсяги та види (класи) розміщених відходів, крім обсягів та видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання (підпункт 242.1.3 пункту 242.1 статті 242 ПКУ).
Суб’єкти господарювання, які розміщують на власних територіях (об’єктах) виключно відходи як вторинну сировину, не є платниками податку за розміщення відходів (пункт 240.5 статті 240 ПКУ).
Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України від 05 березня 1998 року № 187/98-ВР «Про відходи» відходи – це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.
Розміщення відходів – постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів (підпункт 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).
При цьому «відведені місця чи об’єкти» – це місця чи об’єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами (абзац шістнадцятий статті 1 Закону № 187).
Суб’єкт господарської діяльності, у власності або у користуванні якого є хоча б один об’єкт поводження з небезпечними відходами, зобов’язаний мати ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами (не підлягає ліцензуванню зберігання (накопичення) суб’єктом господарювання утворених ним небезпечних відходів, якщо протягом року з дня утворення небезпечні відходи передаються суб’єктам господарювання, що мають ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами) (абзац шостий частини третьої статті 34 Закону № 198).
Відходи є об’єктом права власності. Право власності на відходи може переходити від однієї особи до іншої в порядку, передбаченому законом (стаття 8 Закону № 187).
У яких випадках податкова звітність вважається прийнятою контролюючим органом?
Відповідно до пункту 49.9 статті 49 ПКУ за умови дотримання платником податків вимог статті 49 ПКУ посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов’язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 ПКУ податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою:
за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про прийняття податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв’язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою (підпункт 49.9.1 пункту 49.9 статті 49 ПКУ);
у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 статті 49 ПКУ не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених пунктом 49.9 статті 49 ПКУ, не надсилає його платнику податків у встановлений статтею 49 ПКУ строк (підпункт 49.9.2 пункту 49.9 статті 49 ПКУ).
Разом з тим слід зазначити, що на примірнику податкової звітності, що залишається у платника податків і був наданий, за його бажанням проставляється штамп «ОТРИМАНО».
Декларування 2023
Чи може скористатись податковою знижкою за навчання дитини батько, який здійснив оплату за її навчання, якщо договір укладений між навчальним закладом та дитиною та квитанції на оплату оформлені на ім’я дитини?
Якщо в документах на переказ коштів в даних платника зазначено дані дитини, то така особа є ініціатором переказу коштів.
Незалежно від того працює чи ні дитина, яка за даними документів на переказ коштів здійснювала витрати на навчання, батьки такої дитини не мають право на податкову знижку.
Право платника податку на доходи фізичних осіб на податкову знижку у зменшення оподатковуваного доходу за наслідками звітного податкового року, підстави для її нарахування, перелік витрат, дозволених до включення до податкової знижки, обмеження права на її нарахування визначені статтею166 Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту 166.3.3 пункту 166.3 статті 166 ПКУ платник податку має право включити до податкової знижки витрати у вигляді суми коштів, сплачених платником податку на користь вітчизняних закладів дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти для компенсації вартості здобуття відповідної освіти таким платником податку та/або членом його сім’ї першого ступеня споріднення та/або особи, над якою встановлено опіку чи піклування, або яку влаштовано до прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, якщо такого платника податку призначено відповідно опікуном, піклувальником, прийомним батьком, прийомною матір’ю, батьком-вихователем, матір’ю-вихователькою.
Членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV ПКУ вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Слід зазначити, що Законом України від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», який набрав чинності 01.01.2017, скасовано вимогу щодо права платника податків на податкову знижку за навчання члена його сім’ї першого ступеня споріднення, лише у разі, якщо такий член сім’ї не одержує заробітної плати.
При цьому, до податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема, квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і особу, яка звертається за податковою знижкою (їх покупця (отримувача), а також копіями договорів за їх наявності в яких обов’язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк оплати за такі товари (роботи, послуги).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 30 червня 2021 року № 1591-IX «Про платіжні послуги» платник – особа, з рахунку якої ініціюється платіжна операція на підставі платіжної інструкції або яка ініціює платіжну операцію шляхом подання/формування платіжної інструкції разом з відповідною сумою готівкових коштів.
Суб’єктами правових відносин у платіжній системі є оператор платіжної системи, розрахунковий банк (розрахункові банки), технологічний оператор (технологічні оператори), учасники платіжної системи та користувачі.
Закон України від 12.01.2023 року № 2888-ІХ: Зміни щодо повноважень контролюючих органів стосовно зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, арешту та стягнення коштів
З 1 квітня 2023 року набере чинності Закон України від 12.01.2023 року № 2888-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо платіжних послуг».
Законом № 2888 були удосконалені положення Податкового кодексу, що стосуються окремих функцій та прав контролюючих органів, а також здійснення контролюючими органами передбачених Податковим кодексом повноважень щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платників, арешту коштів, стягнення коштів (пп. 19 прим.1 .1.21 п. 19 прим.1 .1 ст. 19, п.п. 20.1.31 – 20.1.34 п. 20.1 ст. 20, абзац 2 п. 87.1 ст. 87, п. 89.4 ст. 89, абзаци другий-третій п.п. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94, п. 94.12 ст. 94, абзац перший п. 95.3 ст. 95, абзаци другий, четвертий п. 95.5 ст. 95, п. 101.4 ст. 101 Податкового кодексу).
Такі зміни нададуть можливість здійснювати:
- стягнення коштів платника з рахунків у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачів платіжних послуг, електронних гаманців в емітентів електронних грошей, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини;
- зупинення видаткових операцій на рахунках/електронних гаманцях такого платника податків у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей;
- накладення арешту на цінні папери та/або кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, іншій фінансовій установі, небанківського надавача платіжних послуг, емітента електронних грошей.
Отже, сфера дії таких положень Кодексу поширюється на платіжні операції з коштами, що перебувають на рахунках/електронних гаманцях, у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах.
Які умови реєстрації РРО або ПРРО для ФОП, який надає послуги з використанням Інтернет із власної квартири?
У разі, якщо місце проживання фізичної особи-підприємця є місцем, де провадиться підприємницька діяльність, або воно пов’язане із здійсненням підприємницької діяльності, то ФОП відповідно до вимог пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України має подати повідомлення про об’єкти оподаткування або об’єкти, пов’язані з оподаткуванням, повідомивши про місце проживання як про об’єкт оподаткування, після чого на такий об’єкт може бути зареєстроване РРО або ПРРО.
Алгоритм оскарження ППР або інших рішень контролюючого органу
Відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПКУ рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених ПКУ або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня (пункт 56.2 статті 56 ПКУ).
Згідно з абзацом першим – четвертим пункту 56.3 статті 56 ПКУ скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій або електронній формі засобами електронного зв’язку (за потреби – з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 ПКУ) протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Подання скарги в електронній формі засобами електронного зв’язку здійснюється платниками податків, які подають звітність в електронній формі та/або пройшли електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті, з дотриманням вимог законів України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» та від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронні довірчі послуги».
Протягом шести місяців з дати закінчення строку, встановленого абзацом першим пункту 56.3 статті 56 ПКУ, платник податків має право подати скаргу разом з клопотанням про поновлення пропущеного строку на подання скарги в адміністративному порядку та копіями підтверджуючих документів поважності причин його пропуску (за наявності). У скарзі може міститися клопотання про поновлення пропущеного строку на подання скарги в адміністративному порядку. Контролюючий орган вищого рівня, розглядаючи клопотання платника податків, поновлює пропущений строк на подання скарги в адміністративному порядку, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Скарги на рішення територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Згідно з пунктом 56.3 прим. 1 статті 56 ПКУ скарги на рішення територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, прийняті контролюючим органом щодо нерезидентів, які здійснюють в Україні діяльність через відокремлені підрозділи, у тому числі постійні представництва, подаються до контролюючого органу вищого рівня протягом строків, визначених пунктом 56.3 статті 56 ПКУ, стосовно:
а) рішення про взяття на податковий облік нерезидента;
б) податкове повідомлення-рішення, винесене у зв’язку з визначенням грошового зобов’язання у порядку, передбаченому підпункт 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПКУ;
в) податкове повідомлення-рішення, винесене у зв’язку з визначенням грошового зобов’язання у порядку, передбаченому пункти 117.1 та 117.4 статті 117 ПКУ;
г) податкове повідомлення-рішення, винесене у зв’язку з визначенням грошового зобов’язання, передбаченого пункт 133.3 статті 133 ПКУ.
Зазначені в пункті 56.3 прим. 1 статті 56 ПКУ скарги нерезидентів, які здійснюють в Україні діяльність через відокремлені підрозділи, у тому числі постійні представництва, розглядаються у загальному порядку, визначеному для контролюючого органу вищого рівня.
Платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов’язаний письмово або в електронній формі засобами електронного зв’язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 ПКУ) повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов’язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення (пункт 56.5 статті 56 ПКУ).
У разі прийняття контролюючим органом вищого рівня рішення про відмову платнику податків у поновленні пропущеного строку на подання скарги в адміністративному порядку або порушення платником податків вимог пункт 56.3 статті 56 ПКУ (крім випадків, коли платником податків було подано клопотання про поновлення пропущеного строку на подання скарги в адміністративному порядку), подані платником податків скарги не розглядаються та повертаються йому із зазначенням причин повернення (пункт 56.7 статті 56 ПКУ).
Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, прийняті за розглядом скарги платника податків, відповідно до пункту 56.10 статті 56 ПКУ є остаточними і не підлягають подальшому адміністративному оскарженню, але можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Якщо відповідно до ПКУ контролюючий орган самостійно визначає грошове зобов’язання платника податків за причинами, не пов’язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом 30 календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення-рішення (рішення) контролюючого органу (пункт 56.12 статті 56 ПКУ).
У разі коли останній день строків, зазначених статтею 56 ПКУ, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем (пункт 56.13 статті 56 ПКУ).
Строки подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення контролюючого органу можуть бути продовжені за правилами і на підставах, визначених пункті 102.6 статті 102 ПКУ (пункт 56.14 статті 56 ПКУ).
Слід зазначити, що відповідно до пункту 52 прим. 8 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків, встановлених, зокрема, статтею 56 ПКУ (в частині процедури адміністративного оскарження) щодо скарг платників податків (крім скарг щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від’ємного значення з податку на додану вартість, а також в інших випадках, передбачених ПКУ), що надійшли (надійдуть) по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), та/або які не розглянуті станом на 18 березня 2020 року. Таке зупинення не породжує будь-яких наслідків, передбачених статтею 56 ПКУ.
З першого календарного дня місяця, наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), перебіг строків, які зупинялися відповідно до пункту 52 прим. 8 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ, продовжується з урахуванням часу, що минув до такого зупинення.
Крім того, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, підпункт 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ передбачено, що для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім:
дотримання строків реєстрації податкових накладних, розрахунків коригування до них в Єдиному реєстрі податкових накладних, подання звітності та/або документів (повідомлень), у тому числі передбачених статтями 39 та 39 прим. 2, пункту 46.2 статті 46 ПКУ, сплати податків та зборів платниками податків;
строків проведення камеральних перевірок, оформлення їх результатів у порядку, визначеному статтею 86 ПКУ, подання скарги на податкове повідомлення-рішення за результатами камеральної перевірки, прийняття рішення за результатом її розгляду, нарахування пені;
строків проведення фактичних та документальних позапланових перевірок, оформлення їх результатів у порядку, визначеному статтею 86 ПКУ, подання скарги на податкове повідомлення-рішення, рішення про застосування фінансових санкцій за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки та прийняття рішення за результатами їх розгляду, адміністративного арешту майна за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки;
строків здійснення заходів з погашення податкового боргу платників податків – суб’єктів господарювання, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов’язки, передбачені статтями 59 – 60, 87 – 101 ПКУ, та/або визначення грошових зобов’язань згідно із статтею 116 ПКУ;
строків подання та розгляду скарг на рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, передбачених підпунктом 56.23.3 пункту 56.23 статті 56 ПКУ.
Тимчасово, розгляд скарг на рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, передбачених підпунктом 56.23.3 пункту 56.23 статті 56 ПКУ, здійснюється протягом 10 робочих днів з дня отримання такої скарги центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків на рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних не надсилається платнику податків протягом визначеного для розгляду строку, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку.