31-08-2022 | категорія: Новини
ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє 31.08.22
.jpg)
Чи підлягають маркуванню марками акцизного податку одноразові електронні сигарети?
Відповідно до п.п. 14.1.56 прим. 3 п. 14.1. ст. 14 ПКУ електронна сигарета – виріб, який може бути використаний для споживання (вдихання) парів, що утворюються внаслідок нагрівання компонентами такого виробу рідин, що містять або не містять нікотин. Електронні сигарети можуть бути одноразовими або багаторазовими.
Рідини, що використовуються в електронних сигаретах, – рідкі суміші хімічних речовин, що містять або не містять нікотин, використовуються для створення пари в електронних сигаретах та містяться, зокрема, в картриджах, заправних контейнерах та інших ємностях (п.п. 14.1.56 прим. 4 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Пунктом 215.1 ст. 215 ПКУ до підакцизних товарів віднесено, зокрема, рідини, що використовуються в електронних сигаретах.
Згідно п. 226.1 ст. 226 ПКУ у разі виробництва на митній території України алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, чи ввезення таких товарів на митну територію України платники податку зобов’язані забезпечити їх маркування марками встановленого зразка у такий спосіб, щоб марка акцизного податку розривалася під час відкупорювання (розкривання) товару.
Наявність наклеєної в установленому порядку марки акцизного податку встановленого зразка на пляшці (упаковці) алкогольного напою, пачці (упаковці) тютюнового виробу чи ємності (упаковці) з рідиною, що використовується в електронних сигаретах, є однією з умов для ввезення на митну територію України і продажу таких товарів споживачам, а також підтвердженням сплати податку та легальності ввезення товарів (п. 226.2 ст. 226 ПКУ).
Пунктом 23 Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв, тютюнових виробів і рідин, що використовуються в електронних сигаретах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1251 із змінами та доповненнями для рідин, що використовуються в електронних сигаретах, передбачено наклеювання марки на ємності (упаковки) з рідиною, що використовуються в електронних сигаретах, у такий спосіб, щоб марки обов’язково розривалися під час відкривання.
Отже, одноразові електронні сигарети підлягають маркуванню марками акцизного податку.
Які первинні документи необхідні при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток?
Відповідно до абзаців першого та другого п. 44.1 ст. 44 ПКУ визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 ПКУ.
Зокрема п. 44.2 ст. 44 ПКУ встановлено, що для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Платники податку, які відповідно до Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 996) застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об’єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень ПКУ. Такі платники податку при застосуванні положень ПКУ, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.
Згідно з абзацом тринадцятим ст. 1 Закону № 996 первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію.
Частинами першою та другою ст. 9 Закону № 996 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Яким чином проводити розрахунки через РРО за товари, які отримує покупець за допомогою подарункового сертифіката?
Статтею 2 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлено, що розрахункова операція – приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
Відповідно до пп. 1 та 11 ст. 3 Закону № 265 суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов’язані:
проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО) або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні РРО (далі – ПРРО) із створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом № 265, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;
проводити розрахункові операції через РРО та/або через ПРРО для підакцизних товарів із використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, найменування товарів, цін товарів та обліку їх кількості.
Згідно з п. 1 розд. ІІ Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13, фіскальний касовий чек на товари (послуги) – розрахунковий документ/електронний розрахунковий документ, створений у паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) РРО або ПРРО при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги). Фіскальний касовий чек на товари (послуги) за формою № ФКЧ-1 наведений у додатку 1 до Положення № 13.
Обов’язкові реквізити касового чека визначені п. 2 розд. ІІ Положення № 13. При цьому, при розрахунку за товари (послуги), які отримує покупець за допомогою подарункового сертифіката, за який внесено попередню (авансову) оплату, – у касовому чеку, зокрема, зазначаються:
код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством);
назва товару (послуги), вартість, літерне позначення ставки ПДВ;
позначення форми оплати (готівкою, електронним платіжним засобом, у кредит, тощо), сума коштів за цією формою оплати та валюту операції.
Разом з тим, позначення форми оплати (рядок 19 фіскального чека) повторюється відповідно до кількості різних форм оплати. У разі здійснення оплати лише в готівковій формі дозволяється не друкувати цей рядок (п. 6 розд. ІІ Положення № 13).
Розрахункові документи, що створюються РРО або ПРРО в паперовій та/або електронній формі, можуть містити додаткові дані про проміжний підрахунок загальної суми за чеком, суму здачі та інші дані (п. 5 розд. I Положення № 13).
Враховуючи викладене, при здійсненні розрахунків з використанням подарункового сертифіката розрахункові операції проводяться через РРО (для підакцизних товарів із використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД) з позначенням форми оплати: «безготівкова». При цьому суб’єкт господарювання має право уточнити вид форми оплати: «подарунковий сертифікат», та суму коштів за цією формою оплати. Якщо загальна сума покупи більша ніж вартість подарункового сертифіката, то в чеку зазначається декілька форм оплати: «готівкова та/або безготівкова» та сума коштів за кожною формою оплати, яка була використана при здійсненні розрахункової операції.
Чи обов’язково укладати зовнішньоекономічний договір в письмовій формі при наданні послуг нерезидентам через Інтернет?
Відповідно до частини другої ст. 6 Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.
У разі експорту послуг (крім транспортних) зовнішньоекономічний договір (контракт) може укладатися шляхом прийняття публічної пропозиції про угоду (оферти) або шляхом обміну електронними повідомленнями, або в інший спосіб, зокрема шляхом виставлення рахунка (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги. В свою чергу частиною третьою ст. 31 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» встановлено, що зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається у формі, передбаченій законом, незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено міжнародним договором України.
Таким чином законодавством України не встановлено обов’язку укладати зовнішньоекономічний договір в письмовій формі при наданні СГ - резидентом послуг нерезидентам через мережу Інтернет.
При цьому передбачено укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або у разі експорту послуг (крім транспортних) (в тому числі через мережу Інтернет) – шляхом прийняття публічної пропозиції про угоду (оферти) або шляхом обміну електронними повідомленнями, або в інший спосіб, зокрема шляхом виставлення рахунка (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги.
3 якого періоду застосовуються пільги по земельному податку, встановлені рішенням органу місцевого самоврядування, якщо воно прийняте протягом року?
Статтею 7 ПКУ визначено загальні засади встановлення податків і зборів, зокрема під час встановлення податку можуть передбачатися пільги та порядок їх застосування.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПКУ).
Органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території (абзац перший п. 284.1 ст. 284 ПКУ).
Якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому втрачено це право (п. 284.2 ст. 284 ПКУ).
Разом з цим, відповідно до частини першої та третьої ст. 73 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Отже, рішення органів місцевого самоврядування (зміни до рішень) щодо встановлених пільг по земельному податку є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами. Право щодо застосування пільг по земельному податку виникає з урахуванням строків, визначених таким рішенням органу місцевого самоврядування, а звільнення від сплати земельного податку починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому виникло це право.
Чи можна у заяві на повернення помилково сплачених податків зазначити напрямок перерахування коштів: погашення заборгованості з єдиного внеску?
Абзацом першим п. 1.1 ст. 1 ПКУ визначено, що ПКУ регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно з частинами другою та третьою ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок не входить до системи оподаткування, а кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій відповідно до Закону № 2464, не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів та використовуватися на цілі, не передбачені законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Враховуючи те, що єдиний внесок не входить до системи оподаткування та не належить до джерела наповнення дохідної частини державного та місцевих бюджетів, то відсутні законодавчі підстави для здійснення повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань з податків і зборів в рахунок погашення боргу зі сплати єдиного внеску.
В який термін вноситься інформація до Єдиного банку даних юридичних осіб на підставі заяви за ф. № 17-ОПП та повідомлення за ф. № 20-ОПП?
Пунктом 63.3 ст. 63 ПКУ встановлено обов’язок платників податків стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об’єкти оподаткування і об’єкти, пов’язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.
Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний контролюючий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об’єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.
Порядок взяття на облік за неосновним місцем обліку та надання інформації про об’єкти оподаткування встановлений розділами VII та VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588.
Згідно з п. 7.2 розд. VII Порядку № 1588, для взяття на облік за неосновним місцем обліку платник податків зобов’язаний подати до відповідного контролюючого органу заяву про взяття на облік за неосновним місцем обліку за формою № 17-ОПП (далі – заява за ф. № 17-ОПП). Така заява може бути подана до контролюючого органу за неосновним місцем обліку або до контролюючого органу за основним місцем обліку.
Повідомлення про об’єкти оподаткування або об’єкти, пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою № 20-ОПП (далі – повідомлення за ф. № 20-ОПП) подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків (пункт 8.4 розділу VІІІ Порядку № 1588).
У разі якщо платник податків визначив контролюючий орган, у якому бажає стати на облік за неосновним місцем обліку у Повідомленні за ф. № 20-ОПП, платник податків звільняється від обов’язку подання до контролюючого органу заяви за ф. № 17-ОПП.
Платники податків можуть подати заяву за ф. № 17-ОПП та/або Повідомлення за ф. № 20-ОПП засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронних довірчих послуг.
Відомості з заяви за ф. № 17-ОПП вносяться до Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб не пізніше наступного робочого дня з дня отримання заяви за ф. № 17-ОПП за умови наявності внесених відомостей про об’єкти оподаткування або об’єкти, пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, на відповідній території.
Згідно з п. 8.6 розд. VІІІ Порядку № 1588 відомості, зазначені в повідомленні за ф. № 20-ОПП, вносяться контролюючим органом до Єдиного банку даних юридичних осіб :
не пізніше наступного дня після отримання повідомлення за ф. № 20-ОПП засобами електронного зв’язку в електронній формі;
не пізніше 10 робочих днів від дня надходження до контролюючого органу в паперовій формі повідомлення за ф. № 20-ОПП.
Яким чином іноземець може отримати документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків?
До Державного реєстру вноситься інформація про осіб, які є громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають в Україні, іноземцями та особами без громадянства, які не мають постійного місця проживання в Україні, але відповідно до законодавства зобов’язані сплачувати податки в Україні або є засновниками юридичних осіб, створених на території України (абзац другий п.70.1 ст. 70 ПКУ).
Пунктом 70.5 ст. 70 ПКУ та п. 1 розд. VII Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 № 822 встановлено, що фізична особа – платник податків незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), для якої раніше не формувалася облікова картка фізичної особи – платника податків та яка не включена до Державного реєстру, зобов’язана особисто або через законного представника чи уповноважену особу подати відповідному контролюючому органу Облікову картку № 1ДР, яка є водночас заявою для реєстрації в Державному реєстрі, та пред’явити документ, що посвідчує особу.
Іноземці та особи без громадянства для реєстрації додають до Облікової картки № 1ДР документ, що посвідчує особу іноземця чи особу без громадянства, та засвідчений в установленому законодавством порядку його переклад українською мовою (після пред’явлення повертається) і копію такого перекладу (крім осіб, які мають посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання в Україні).
Облікова картка № 1ДР може бути подана через представника за наявності документа, що посвідчує особу такого представника, та документа, що посвідчує особу довірителя, або його ксерокопії (з чітким зображенням), а також довіреності, засвідченої у нотаріальному порядку, на проведення реєстрації фізичної особи у Державному реєстрі (після пред’явлення повертається) та її копії.
Громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які проживають або перебувають за кордоном та не можуть прибути до відповідного контролюючого органу в Україні, у разі необхідності реєстрації/внесення змін до Державного реєстру та/або отримання документа, що засвідчує реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі, можуть надіслати поштою на адресу Державної податкової служби України Облікову картку № 1ДР та ксерокопію з чітким зображенням документа, що посвідчує особу. Підпис фізичної особи на Обліковій картці № 1ДР та довіреність на реєстрацію/внесення змін до Державного реєстру та/або отримання документа, що засвідчує реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі, повинні бути засвідчені у встановленому законодавством порядку. При цьому документи, видані компетентними органами іноземної держави та складені іноземною мовою, повинні бути засвідчені в установленому законодавством України порядку та перекладені українською мовою, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України (п. 7 розд. ІII Положення № 822).
Іноземці та особи без громадянства подають документи до головних управлінь ДПС в областях та місті Києві. Іноземці та особи без громадянства, які мають посвідку на постійне проживання або посвідку на тимчасове проживання в Україні, можуть реєструватись як платники податків у державних податкових інспекціях у районах, містах, районах у містах, об’єднаних державних податкових інспекціях, що відповідають місцю проживання в Україні, зазначеному в посвідці (п. 8 розд. IIІ Положення № 822)
Реєстрація фізичної особи – іноземця у Державному реєстрі здійснюється протягом трьох робочих днів від дня подання до контролюючого органу Облікової картки № 1ДР.
Відповідно до п. 70.9 ст. 70 ПКУ та п.7 розд.VII Положення № 822 за зверненням фізичної особи, її представника контролюючий орган видає документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі (картка платника податків (додаток 3 до Положення)), відповідно до порядку, визначеного Положенням. У такому документі зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків.
Враховуючи викладене, з метою реєстрації у Державному реєстрі та/або отримання документа, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі, іноземець та особа без громадянства (його представник) може звернутися до відповідного контролюючого органу, подати Облікову картку № 1ДР, пред’являючи при цьому документ, що посвідчує особу, та засвідчений в установленому законодавством порядку його переклад українською мовою.
Представник іноземця чи особи без громадянства додає до Облікової картки № 1ДР документ, що посвідчує особу такого представника, та документ, що посвідчує особу довірителя, або його ксерокопії (з чітким зображенням), а також довіреність, засвідчену в нотаріальному порядку на проведення реєстрації у Державному реєстрі та/або отримання документа, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі (після пред’явлення повертається) та її копію.
Як оформлюються копії документів, що надаються платниками податків на вимогу контролюючих органів?
Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Контролюючі органи на підставі п.п. 20.1.2 п. 20.1 ст. 20 ПКУ мають право для здійснення функцій, визначених законом, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов’язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом.
Також, абзацом першим п. 85.4 ст. 85 ПКУ передбачено, що при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п’ять робочих днів до дати закінчення перевірки (абзац другий п. 85.4 ст. 85 ПКУ).
Чи сплачується військовий збір з вартості успадкованого майна, що оподатковується за нульовою ставкою ПДФО?
Платниками військового збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 ПКУ, зокрема, фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні (п.п. 1.1 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ).
Об’єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 ПКУ (п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. «Перехідні положення» ПКУ).
Відповідно до п. 163.1 ст. 163 ПКУ об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до складу якого включаються доходи, перелік яких визначено підпунктами 164.2.1 – 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПКУ.
Згідно з п.п. 164.2.10 п. 164.2 ст. 164 ПКУ до зазначеного переліку включається дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з розд. ІV ПКУ.
Порядок оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав, регулюється ст. 174 ПКУ.
Так, за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб оподатковуються об’єкти спадщини, які перелічені у п.п. 174.2.1 п. 174.2 ст. 174 ПКУ.
Разом з тим, відповідно до абзацу першого п.п. 1.7 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розд. IV ПКУ не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у пп. 3 і 4 п. 170.13 прим. 1 ст. 170 ПКУ.
Враховуючи викладене, дохід у вигляді вартості успадкованого майна, який оподатковується за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб, звільняється від оподаткування військовим збором.
Водночас, об’єкти дарування, зазначені в п. 174.1 ст. 174 ПКУ (кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг), подаровані платнику податку іншою фізичною особою, оподатковуються згідно із правилами, встановленими розд. IV ПКУ для оподаткування спадщини (п. 174.6 ст. 174 ПКУ).
Терміни подання заяви за формою № 1-ПДВ при добровільній реєстрації платником ПДВ
Відповідно до п.п. 183.3 ст. 183 ПКУ у разі добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним п.п. 6 п. 180.1 ст. 180 ПКУ, реєстраційна заява подається згідно з п. 183.7 ст. 183 ПКУ не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку податкового періоду, з якого такі особи вважатимуться платниками податку та матимуть право на податковий кредит і складання податкових накладних.
У разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених ПКУ, у випадках, визначених главою 1 розд. XIV ПКУ, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним п. 181.1 ст. 181 ПКУ, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених ПКУ. Якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним п. 182.1 ст. 182 ПКУ, реєстраційна заява подається у строк, визначений п. 183.3 ст. 183 ПКУ.
У разі зміни ставки єдиного податку відповідно до п.п. «б» п.п. 4 п. 293.8 ст. 293 ПКУ реєстраційна заява подається не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку календарного місяця, в якому буде застосовуватися ставка єдиного податку, що передбачає сплату ПДВ (п. 183.4 ст. 183 ПКУ).
Згідно з п. 183.5 ст. 183 ПКУ особи, зазначені у п. 183.3 ст. 183 ПКУ, можуть навести у заяві бажаний (запланований) день реєстрації як платника податку, що відповідає даті початку податкового періоду (календарний місяць), з якого такі особи вважатимуться платниками податку та матимуть право на складання податкових накладних.
Реєстрація осіб, зазначених в абзаці другому п. 183.4 ст. 183 ПКУ, діє з першого числа календарного місяця, в якому буде застосовуватися ставка єдиного податку, що передбачає сплату ПДВ.
У разі якщо останній день строку подання заяви припадає на вихідний, святковий або неробочий день, останнім днем строку вважається наступний за вихідним, святковим або неробочим робочий день (п. 183.6 ст. 183 ПКУ).
Відповідно до п. 183.7 ст. 183 ПКУ заява про реєстрацію особи як платника податку подається до контролюючого органу засобами електронного зв’язку в електронній формі.
Суб’єкти господарювання (новостворені) можуть заявити про своє бажання добровільно зареєструватися як платник податку під час державної реєстрації створення юридичної особи або державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Відповідна заява або відомості передаються до контролюючих органів у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань».
У реєстраційній заяві зазначаються підстави для реєстрації особи як платника податку.
Щодо таких заяв або відомостей перебіг триденного строку їх розгляду контролюючими органами розпочинається з дати їх надходження до контролюючого органу, правила, порядок та строки розгляду є такими самими, як і для реєстраційних заяв, поданих згідно з абзацом першим п. 183.7 ст. 183 ПКУ.
Воєнний стан: Чи може платник податку зареєструвати податкову накладну у вихідний день, який є граничним днем реєстрації?
Відповідно до п. 3 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1246 операційний день триває в робочі дні з 8 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин. Технічне обслуговування та регламентні роботи, що потребують зупинки Єдиного реєстру податкових накладних (далі – ЄРПН), не проводяться протягом операційного дня, крім аварійних випадків. Якщо граничні строки реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування припадають на вихідний, святковий або неробочий день, такий день вважається операційним днем.
Водночас, згідно з п.п. 69.18 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, з метою захисту прав платників, збереження та захисту даних надання електронних сервісів та приймання електронних документів від платників податків здійснюються у робочі дні з 8 до 18 години.
Отже, у період воєнного стану платник податку не може зареєструвати податкову накладну/розрахунок коригування до податкової накладної в ЄРПН у святковий чи вихідний день, у тому числі, якщо такий день є граничним днем їх реєстрації.
Чи може юридична особа – платник єдиного податку третьої групи здійснювати ЗЕД?
Відповідно до п. 291.3 ст. 291 Податкового кодексу України юридична особа може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розд. XIV ПКУ, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно з п.п.3 п. 291.4 ст. 291 ПКУ до платників єдиного податку, які відносяться до третьої групи, належать юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.
Пунктом 291.5 ПКУ визначені види діяльності, здійснюючи які суб’єкти господарювання не можуть бути платниками єдиного податку третьої групи, зокрема:
виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів) (п.п. 3 п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПКУ);
видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення (крім виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння) (п.п. 4 п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПКУ);
видобуток, реалізацію корисних копалин, крім реалізації корисних копалин місцевого значення (п.п. 5 п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПКУ);
діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату (п.п. 9 п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПКУ).
Підпунктом 5 п.п. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПКУ встановлено, що платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених ПКУ, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, – з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності.
Враховуючи вищенаведене, платник податків – юридична особа може перебувати на спрощеній системі оподаткування та застосовувати третю групу спрощеної системи оподаткування у разі здійснення зовнішньоекономічної діяльності лише за умови, що такий платник податків не здійснює діяльність, передбачену п. 291.5 ст. 291 ПКУ та відповідає вимогам, встановленим главою 1 розд. XIV ПКУ для застосування спрощеної системи оподаткування.
Який алгоритм дій у разі зміни даних, що вносяться до облікової картки фізичної особи-платника податків (заява за ф. № 5ДР)?
Відповідно до п. 70.7 ст. 70 ПКУ та п. 1 розд. IХ Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 № 822 фізичні особи – платники податків зобов’язані подавати до контролюючих органів (далі – податкові органи) відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки фізичної особи – платника податків протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання заяви про внесення змін до Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків за формою № 5ДР (далі – Заява за ф. № 5ДР) (додаток 12 до Положення № 822).
Заява за ф. № 5ДР фізичною особою подається особисто або через представника до податкового органу за своєю податковою адресою (місцем проживання), а у разі зміни місця проживання – до податкового органу за новим місцем проживання. Фізичні особи, які тимчасово перебувають за межами населеного пункту проживання, подають зазначені заяви особисто або через представника до будь-якого податкового органу.
При цьому, у разі подання Заяви за ф. № 5ДР через представника, необхідно пред’явити документ, що посвідчує особу такого представника, та документ, що посвідчує особу довірителя, або його ксерокопію (з чітким зображенням), а також довіреність, засвідчену у нотаріальному порядку, на проведення процедури зміни даних щодо фізичної особи у Державному реєстрі (після пред’явлення повертається) та її копії.
Для заповнення Заяви за ф. № 5ДР використовуються дані документа, що посвідчує особу, та інших документів, які підтверджують зміни таких даних (пп. 2, 3 розд. IХ Положення № 822).
Якщо в документах, що посвідчують особу, відсутня інформація про реєстрацію місця проживання/перебування особи або така інформація внесена до безконтактного електронного носія, який імплантовано у зазначені документи, особа пред’являє:
довідку про внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру (далі – Реєстр) та видані документи, що складається у формі витягу з Реєстру;
довідку про реєстрацію місця проживання/перебування особи, видану органом реєстрації, якщо після формування витягу з Реєстру змінилися дані щодо місця проживання особи;
довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або довідку, що підтверджує місцеперебування громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території або переселилися з неї (за наявності таких документів) (пп. 3 п. 3 розд. ІІІ Положення № 822).
Внесення змін до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків (далі – Державний реєстр) здійснюється протягом трьох робочих днів від дня подання фізичною особою заяви за ф. № 5ДР до податкового органу за своєю податковою адресою (місцем проживання). У разі звернення до будь-якого податкового органу строк внесення змін до Державного реєстру може бути продовжено до п’яти робочих днів (п. 4 розд. IХ Положення № 822).
Згідно з п. 5 розд. IХ Положення № 822 у разі виявлення недостовірних даних або помилок у поданій заяві за ф. № 5ДР фізичній особі може бути відмовлено у внесенні змін та/або видачі документа, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі.
Яка вартість земельної ділянки зазначається в одноразовій декларації, в тому числі якщо у договорі купівлі-продажу відсутня експертна грошова оцінка?
Згідно з п.п. «б» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ об’єктами одноразового (спеціального) добровільного декларування (далі – об’єкти декларування) можуть бути визначені підпунктами 14.1.280 і 14.1.281 п. 14.1 ст. 14 ПКУ активи фізичної особи, що належать декларанту на праві власності (в тому числі на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності) і знаходяться (зареєстровані, перебувають в обігу, є на обліку тощо) на території України та/або за її межами станом на дату подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації, у тому числі, але не виключно нерухоме майно (земельні ділянки, об’єкти житлової і нежитлової нерухомості).
Пункт 7 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ визначає базу для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування виходячи із конкретних об’єктів декларування.
Згідно з п. 7.2 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ для об’єктів декларування, визначених, зокрема п.п. «б» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ, база для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування визначається, зокрема, але не виключно, як:
витрати декларанта на придбання (набуття) об’єкта декларування;
вартість, що визначається на підставі оцінки майна та майнових прав, фінансових
інструментів, інших активів. Оцінка щодо об’єкта декларування проводиться відповідно до законодавства країни, де знаходиться такий актив. Вартість активів, визначена в іноземній валюті, відображається в одноразовій (спеціальній) добровільній декларації у гривні за офіційним курсом національної валюти, встановленим Національним банком України станом на дату подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації.
Декларант може додати до одноразової (спеціальної) добровільної декларації відповідні документи або належним чином засвідчені їх копії, що підтверджують вартість об’єктів декларування, які знаходяться (зареєстровані) на території України.
Декларант зобов’язаний документально підтвердити вартість об’єктів декларування шляхом додання до одноразової (спеціальної) добровільної декларації засвідчених належним чином копій документів, що підтверджують вартість об’єктів декларування, у разі якщо такі об’єкти знаходяться (зареєстровані) за межами України.
Слід зазначити, що правові засади проведення оцінки земель, професійної оціночної діяльності у сфері оцінки земель в Україні визначено Законом України від 11 грудня 2003 року № 1378-IV «Про оцінку земель».
Враховуючи викладене, фізична особа – декларант, яка має у власності об’єкт нерухомого майна (земельну ділянку), придбаного за рахунок доходів з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки, при поданні одноразової (спеціальної) добровільної декларації зазначає базу для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування, яка визначається, зокрема, але не виключно, як:
витрати декларанта на придбання (набуття) об’єкта декларування;
вартість, що визначається на підставі оцінки майна та майнових прав, фінансових інструментів, інших активів. Оцінка щодо об’єкта декларування проводиться відповідно до законодавства країни, де знаходиться такий актив.
Водночас, декларант самостійно приймає рішення щодо визначення активів та інформації щодо них, що будуть зазначені ним у одноразовій (спеціальній) добровільній декларації.
Які платники ПДВ мають право на отримання бюджетного відшкодування?
Відповідно до п. 200.4 ст. 200 ПКУ при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 ст. 200 ПКУ, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до ПКУ) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200 прим. 1.3 ст. 200 прим. 1 ПКУ на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу –
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200 прим. 1.3 ст. 200 прим. 1 ПКУ на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Згідно з п.п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 ПКУ бюджетне відшкодування - відшкодування від’ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника.
Згідно із п. 200.7 ст. 200 ПКУ платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію з ПДВ та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюється на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Порядок ведення та форма Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження.
Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
Виходячи з вищезазначеного, право на отримання бюджетного відшкодування має платник ПДВ, який прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування та подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Строки сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки
Відповідно до п.п. 266.10.1. п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України податкове зобов’язання за звітний рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується:
а) фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення;
б) юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.
Що означає ”первинна реєстрація РРО”?
Відповідно до п. 3 ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг» суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов’язані застосовувати реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО) що включені до Державного реєстру РРО (далі – Реєстр РРО) та/або програмні реєстратори розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року № 1315 «Про затвердження Положення про Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій» визначено, що Реєстр РРО – перелік моделей РРО, їх модифікацій вітчизняного та іноземного виробництва (далі – моделі), які відповідають вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, пройшли державну сертифікацію і дозволені для застосування під час здійснення розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Пунктом 2 Положення встановлено, що Реєстр РРО складається з двох частин, які містять:
перша – перелік моделей, дозволених до первинної реєстрації в контролюючих органах;
друга – перелік моделей, строк первинної реєстрації (дії сертифікатів відповідності) яких закінчився.
Такі моделі повторно включаються до першої частини Реєстру РРО в порядку, встановленому для первинної реєстрації моделі.
Строк первинної реєстрації моделі – граничний строк, до закінчення якого дозволяється реєструвати в контролюючих органах конкретні моделі, що раніше не були зареєстровані, який визначається згідно із строком дії сертифіката відповідності моделі з конкретною версією внутрішнього програмного забезпечення (п.п. 2 п. 4 Положення).
Згідно з п. 2 глави 2 розд. ІІ Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.06.2016 № 547 із змінами та доповненнями, реєстрації в контролюючому органі підлягають РРО, модифікації яких включені до Реєстру РРО, з урахуванням сфер їх застосування та за умови, що строк служби, установлений у технічній документації на РРО, не вичерпався, а також з урахуванням строків первинної реєстрації, установлених Реєстром РРО.
Враховуючи викладене, первинна реєстрація РРО в контролюючому органі означає, що реєстрація цього РРО здійснюється вперше. Первинній реєстрації підлягають моделі (модифікації) РРО, що містяться у першій частині Реєстру РРО та раніше не були зареєстровані, тобто які не експлуатувалися (нові).
Інформацію про РРО, первинну реєстрацію яких заборонено, містить друга частина Реєстру РРО. Модель (модифікація) РРО, що знаходиться в другій частині Реєстру РРО, може використовуватись (експлуатуватись) його власником (орендарем) до закінчення семирічного з моменту введення в експлуатацію але не більше дев’яти років від дати випуску, строку служби такого РРО, встановленого Порядком доопрацювання електронних контрольно-касових апаратів, затвердженим рішенням Державної комісії з питань впровадження електронних систем і засобів контролю та управління товарним і грошовим обігом при Кабінеті Міністрів України від 30 листопада 1999 року № 11, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.03.2000 за № 133/4354.
Отже, якщо РРО на момент його придбання (взяття в оренду) суб’єктом господарювання, знаходиться у другій частині Реєстру РРО, то такий РРО не підлягає реєстрації в контролюючих органах.