04-11-2022 | категорія: Новини
ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє 4.11.22
.jpg)
Хто є платниками земельного податку за ділянки, приватизовані громадянами – членами садівницького товариства?
Згідно з частиною першою ст. 35 Земельного кодексу України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.
Приватизація земельної ділянки громадянином – членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства (частина п’ята ст. 35 ЗКУ).
Частиною четвертою ст. 35 ЗКУ визначено, що до земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування. Землі загального користування садівницького товариства безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління товариства до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств (частина шоста ст. 35 ЗКУ).
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗКУ, або за результатами аукціону (частина перша ст. 116 ЗКУ).
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ЗКУ, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта ст. 116 ЗКУ).
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗКУ).
При цьому право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 ЗКУ).
Використання землі в Україні є платним (ст. 206 ЗКУ).
Підпунктом 269.1.1 п. 269.1 ст. 269 ПКУ встановлено, що платниками плати за землю є, зокрема, платники земельного податку:
власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування.
Об’єктами оподаткування платою за землю є, зокрема, об’єкти оподаткування земельним податком:
земельні ділянки, які перебувають у власності (п.п. 270.1.1.1 п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПКУ);
земельні частки (паї), які перебувають у власності (п.п. 270.1.1.2 п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПКУ);
земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування (п.п. 270.1.1.3 п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПКУ).
Власники земельних ділянок – юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (п.п. 14.1.34 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Пунктом 286.1 ст. 286 ПКУ встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є:
а) дані державного земельного кадастру;
б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю);
г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї);
ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв);
д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї).
Відповідно до п. 281.1 ст. 281 ПКУ від сплати земельного податку звільняються особи з інвалідністю першої і другої групи, фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років, пенсіонери (за віком), ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Звільнення від сплати земельного податку для таких категорій фізичних осіб поширюється на земельні ділянки, визначені п. 281.2 ст. 281 ПКУ.
Нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному ст. 42 ПКУ, до 01 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному ст. 58 ПКУ, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку (абзац перший п. 286.5 ст. 286 ПКУ).
Враховуючи вищенаведене, якщо земельні ділянки приватизовані громадянами – членами садівничого товариства, які отримали документи, що засвідчують право на земельну ділянку, то такі громадяни, є платниками земельного податку.
При цьому від сплати земельного податку за земельні ділянки для ведення садівництва (не більше 0,12 гектара) звільняються особи, визначені п. 281.1 ст. 281 ПКУ (за умови подання до контролюючого органу заяви довільної форми про застосування пільги).
На депозитному рахунку розміщені кошти. Чи оподатковуються проценти?
Доходи у вигляді процентів оподатковуються відповідно до норм п. 170.4 ст. 170 Податкового кодексу України.
Відповідно до п.п 170.4.1 п. 170.4. ст. 170 ПКУ податковим агентом платника податку під час нарахування на його користь доходів у вигляді процентів є особа, яка здійснює таке нарахування.
Податковим агентом у строки, визначені ПКУ для місячного податкового періоду, до бюджету сплачується (перераховується) загальна сума податку, нарахованого за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 ПКУ (18 відсотків), із загальної суми процентів, нарахованих за податковий (звітний) місяць на суми банківських вкладних (депозитних) або поточних рахунків, ощадних (депозитних) сертифікатів, вкладів (депозитів) членів кредитної спілки у кредитній спілці.
Доходи, зазначені у п.п 170.4.1 п. 170.4. ст. 170 ПКУ, остаточно оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування.
Оподаткування процентів та дисконтних доходів, нарахованих на користь фізичних осіб з будь-яких інших доходів, ніж ті, що зазначені у п.п. 170.4.1 п. 170.4 ст. 170 ПКУ, здійснюється у загальному порядку, встановленому ПКУ для доходів, що остаточно оподатковуються під час їх нарахування, за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 ПКУ (п.п 170.4.3 п. 170.4. ст. 170 ПКУ).
Чи застосовуються РРО при наданні ломбардами коштів у позику?
Статтею 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що ломбарди належать до фінансових установ і здійснюють свою діяльність у сфері надання фінансових послуг, зокрема, надання коштів у позику.
Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов’язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО) або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні РРО (далі – ПРРО) зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом № 265, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
Отже, суб’єкт господарювання, який здійснює свою діяльність у сфері надання фінансових послуг, зокрема, надання коштів у позику ломбардами, повинен проводити розрахункові операції із застосовуванням РРО або ПРРО.
Чи необхідно сплачувати податок на нерухоме майно за житло, яке стала непридатним для проживання у зв’язку з військовою агресією РФ?
Законом України від 24 березня 2022 року № 2142-ІХ внесені зміни до Податкового кодексу України зокрема, п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ доповнено новим п.п. 69.22.
Так, згідно з п.п. 69.22 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ тимчасово:
за 2021 та 2022 податкові (звітні) роки не нараховується та не сплачується податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об’єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації та за об’єкти житлової нерухомості, що стала непридатною для проживання у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації;
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії та територій тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок визнання об’єктів житлової нерухомості, що непридатні для проживання у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.
Чи можна платникам єдиного податку за ставкою 2 відсотки здійснювати негрошові розрахунки?
Платники єдиного податку третьої групи за ставкою 2 відсотки доходу не мають права здійснювати розрахунки у негрошовій формі, у тому числі залік зустрічних однорідних вимог, бартерні операції, тощо.
Порядок визначення доходів та їх склад для платників єдиного податку, який визначений ст. 292 Податкового кодексу України, розповсюджується на суб’єктів господарювання, які зареєструються платниками єдиного податку третьої групи за ставкою 2 відсотки доходу.
Так, доходом платників єдиного податку (фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб) є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 ПКУ.
При цьому, відповідно до п. 291.6 ст. 291 ПКУ платники єдиного податку першої – третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій).
Відповідні роз’яснення розміщені на вебпорталі ДПС за посиланням: https://tax.gov.ua/media-tsentr/novini/578879.html.
Де можна ознайомитись з інформацією щодо режиму роботи та розміщення пунктів обслуговування користувачів Кваліфікованого надавача ЕДП ІДД ДПС?
Детальну інформацію щодо режиму роботи, розміщення пунктів обслуговування (відокремлених пунктів реєстрації) користувачів Кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг ІДД ДПС (далі – КН ЕДП ІДД ДПС) можна отримати на офіційному інформаційному ресурсі КН ЕДП ІДД ДПС (www.acskidd.gov.ua) за посиланням Головна/«Контакти»/«Пункти обслуговування» або Головна/«Отримання електронних довірчих послуг, у тому числі для програмних РРО»/«Пункти обслуговування».
Перелік документів, необхідних для отримання електронних довірчих послуг, наведено у розділі «Отримання електронних довірчих послуг, у тому числі для програмних РРО» офіційного інформаційного ресурсу КН ЕДП ІДД ДПС (www.acskidd.gov.ua/Головна/HYPERLINK "http://www.acskidd.gov.ua/Головна/%ABОтримання"«HYPERLINK "http://www.acskidd.gov.ua/Головна/%ABОтримання"Отримання електронних довірчих послуг, у тому числі для програмних РРО»), у підрозділі «Підготовка документів та реєстрація».
Чи визнається іноземна компанія контрольованою, якщо фізична особа – резидент України є прямим власником цієї кампанії, але володіє часткою – 50 відсотків?
Відповідно до п.п. 39 прим. 2.1 2 п. 39 прим. 2.1 ст. 39 прим. 2 ПКУ з урахуванням положень ст. 39 прим. 2 ПКУ контролюючою особою є фізична особа або юридична особа – резиденти України, що є прямими або опосередкованими власниками (контролерами) контрольованої іноземної компанії.
Зокрема, іноземна компанія визнається контрольованою іноземною компанією, якщо фізична особа – резидент України або юридична особа – резидент України (далі – контролююча особа):
а) володіє часткою в іноземній юридичній особі у розмірі більше, ніж 50 відсотків, або
б) володіє часткою в іноземній юридичній особі у розмірі більше, ніж 10 відсотків, за умови що декілька фізичних осіб – резидентів України та/або юридичних осіб – резидентів України володіють частками в іноземній юридичній особі, розмір яких у сукупності становить 50 і більше відсотків, або
в) окремо або разом з іншими резидентами України – пов’язаними особами здійснює фактичний контроль над іноземною юридичною особою.
При цьому п.п. 39 прим. 2.1.3 п. 39 прим. 2.1 ст. 39 прим. 2 ПКУ передбачено, що під часткою в іноземній юридичній особі розуміються корпоративні права, права в утворенні без статусу юридичної особи, до активів якої входить частка у юридичній особі, чи будь-які інші аналогічні права та/або правомочності, що надають фізичній або юридичній особі право:
а) впливу на відповідну частку голосів у вищому органі управління іноземної юридичної особи (загальних зборах акціонерів, учасників або іншому аналогічному органі), та/або
б) на отримання відповідної частини прибутку іноземної юридичної особи, та/або
в) блокування рішення про розподіл частини прибутку іноземної юридичної особи, та/або
г) на отримання відповідної частини активів іноземної юридичної особи у разі її ліквідації або припинення.
У разі якщо відповідно до належного фізичній особі розміру частки обсяги прав, передбачені підпунктами «а» – «в» п.п. 39 прим. 2.1.3 п. 39 прим. 2.1 ст. 39 прим. 2 ПКУ, є різними, для цілей ПКУ приймається найбільше значення такої частки.
Крім того, відповідно до п.п. 39 прим. 2.1.6 п. 39 прим. 1.1 ст. 39 прим. 2 ПКУ особа вважається такою, що здійснює фактичний контроль над юридичною особою, у разі, якщо така особа має можливість здійснювати суттєвий або вирішальний вплив на рішення такої юридичної особи щодо укладення угод, розпорядження активами та прибутком, припинення діяльності незалежно від юридичного оформлення такого впливу.
Для цілей ст. 39 прим. 2 ПКУ фактичний контроль встановлюється на підставі, зокрема, але не виключно, хоча б однієї з таких обставин:
а) надання особою зобов’язуючих вказівок органам управління юридичної особи;
б) ведення особою перемовин щодо укладення правочинів юридичною особою та узгодження суттєвих умов таких правочинів, які в подальшому лише формально затверджуються органами управління юридичної особи або виконуються органами управління юридичної особи без подальшого додаткового затвердження;
в) наявність у особи довіреності на здійснення суттєвих правочинів від імені юридичної особи, що видана на термін більш ніж один рік, та не передбачає попереднього погодження таких правочинів органами управління юридичної особи;
г) здійснення особою операцій за банківськими рахунками юридичної особи або наявність можливості блокувати операції за такими рахунками;
ґ) зазначення особи в якості засновника (бенефіціара, фактичного вигодонабувача) юридичної особи під час відкриття рахунків такою юридичною особою, крім випадків, якщо активи такої юридичної особи є частиною активів трасту, фонду, установи, іншого утворення без статусу юридичної особи, засновником (бенефіціаром, фактичним вигодонабувачем) якого є така особа.
Здійсненням фактичного контролю над іноземним утворенням без статусу юридичної особи в цілях застосування цієї статті визнається здійснення або можливість здійснення вирішального впливу на рішення особи чи осіб, які здійснюють управління активами такого утворення, прийняття рішень або можливість прийняття рішень про заміну осіб, які здійснюють управління активами такого утворення, а також здійснення або можливість здійснення вирішального впливу на рішення щодо розподілу прибутку відповідно до особистого закону та/або установчих документів такого утворення.
Положення п.п. 39 прим. 2.1.6 п. 39 прим. 2.1 ст. 39 прим. 2 ПКУ не застосовуються до фізичної особи, яка виконує посадові обов’язки директора чи іншої посадової особи юридичної особи відповідно до її статутних документів, та/або до фахівців у галузі права, аудиту, бухгалтерського обліку, довірчого управління власністю, які діють на користь та в інтересах такої юридичної особи з дотриманням належних професійних стандартів (зокрема, але не виключно, адвокати, аудитори, трастові керуючі, протектори, гарантори, енфорсери, менеджери фондів, страховщики). У разі якщо зазначені в цьому абзаці особи діють на користь та в інтересах фізичної особи, виконуючи, при цьому, обов’язкові до виконання вказівки такої фізичної особи, вважається, що така фізична особа здійснює фактичний контроль над юридичною особою.
Враховуючи викладене, фізична особа – резидент, яка є прямим власником контрольованої іноземної компанії вважається контрольованою особою.
Разом з тим іноземна компанія визнається контрольованою іноземною компанією за умови дотримання контролюючою особою вимог, визначених п.п. «б» або «в» п.п. 39 прим. 2.1.2 п. 39 прим. 2.1 ст. 39 прим. 2 ПКУ.
Чи зобов’язане підприємство при нарахуванні зарплати учням професійно-технічної освіти під час практики утримувати ПДФО, якщо така зарплата перераховується закладу освіти, який виплачує її учням?
Статтею 164 ПКУ встановлено, що оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб підлягає будь-який дохід, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
При цьому, згідно з п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб – юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента – юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розд. IV ПКУ, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому ст. 18 та розд. IV ПКУ.
Відповідно до частини другої ст. 53 Закону України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII «Про освіту» на час виробничого навчання і практики здобувачам освіти забезпечуються робочі місця, безпечні та нешкідливі умови праці відповідно до освітніх програм і угод між закладами освіти та підприємствами, установами, організаціями, що надають місця для проходження виробничого навчання і практики. Під час проходження виробничого навчання і практики забороняється використовувати працю здобувачів освіти для цілей, не передбачених освітньою програмою.
Згідно з ст. 29 Закону України від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР «Про професійну (професійно-технічну) освіту» підприємства, установи, організації незалежно від форм власності надають здобувачам освіти закладів професійної (професійно-технічної) освіти робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики та інших видів практичного навчання відповідно до укладених із закладами професійної (професійно-технічної) освіти договорів про навчально-виробничу практику.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 1999 року № 992 затверджені Типовий договір про навчально-виробничу практику та Порядок надання робочих місць для проходження учнями, слухачами закладів професійної (професійно-технічної) освіти виробничого навчання та виробничої практики (далі – Порядок № 992).
Відповідно до п. 17 Порядку № 992 за фактично виконаний обсяг робіт учнями, слухачами за період виробничого навчання та виробничої практики відповідно до виробничих завдань, підприємство нараховує їм заробітну плату згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок.
Нараховані учням, слухачам кошти переказуються для виплати на рахунок закладу професійної (професійно-технічної) освіти або виплачуються їм безпосередньо підприємством не пізніше п’яти днів після виплати заробітної плати працівникам підприємства.
Пунктом 18 Порядку № 992 визначено, що 50 відсотків заробітної плати, нарахованої за час виробничого навчання і виробничої практики учням закладів професійної (професійно-технічної) освіти, може бути спрямовано на рахунок закладу освіти для провадження його статутної діяльності, зміцнення навчально-матеріальної бази, на соціальний захист учнів, проведення культурно-масової і фізкультурно-спортивної роботи, з яких не більш як 15 відсотків коштів може бути спрямовано на преміювання майстрів виробничого навчання, педагогів професійного навчання за безпосередню підготовку учнів, якісну організацію та виконання освітніх програм з виробничого навчання на підприємстві і виробничої практики відповідно до особистого внеску в загальні результати роботи.
Питання щодо направлення 50 відсотків заробітної плати учнів на рахунок закладу професійної (професійно-технічної) освіти для використання у зазначених цілях вирішуються ним разом з підприємством, де учні проходять виробниче навчання та виробничу практику, в кожному конкретному випадку з урахуванням наявності підстав та доцільності і обумовлюються в договорі про надання робочих місць як додаткові зобов’язання підприємства.
Таким чином, при нарахуванні заробітної плати учням (слухачам) закладів професійної (професійно-технічної) освіти, які проходять практику на підприємстві згідно з договором, підприємство, як податковий агент, зобов’язане утримати із суми такого доходу податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків та перерахувати його до бюджету у порядку, встановленому ст. 168 ПКУ.
Чи потрібно юридичній особі застосовувати податкову соціальну пільгу при нарахуванні ПДФО до заробітної плати у вигляді авансу?
Згідно з п. 169.1 ст. 169 ПКУ платник податку на доходи фізичних осіб має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати (інших прирівняних до неї відповідно до законодавства виплат, компенсацій та винагород), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 грн (у 2022 році – 3470 гривень).
У разі перевищення місячної заробітної плати понад встановлений розмір, питання надання податкової соціальної пільги не розглядається, незалежно від категорії платника податку, що її одержує.
Таким чином, податкова соціальна пільга застосовується до всієї заробітної плати за місяць, а не до її частини, тобто авансу.
Чи є об’єктом оподаткування ПДВ операції з постачання об’єкта незавершеного будівництва?
Згідно з підпунктами «а» і «б» п. 185.1 ст. 185 ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 ПКУ, розташоване на митній території України.
Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПКУ датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку – дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої – дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів – дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг – дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПКУ база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 п. 213.1 ст. 213 ПКУ, збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками – суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів – виходячи із звичайної ціни), за винятком:
товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;
газу, який постачається для потреб населення;
електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов’язань.
До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю – бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.
Враховуючи зазначене, операції з постачання об’єкта незавершеного будівництва є об’єктом оподаткування ПДВ, дата виникнення податкових зобов’язань визначається за правилом першої події, а база оподаткування визначається відповідно до вимог п. 188.1 ст. 188 ПКУ.